ФІЛОСОФСЬКИЙ СЛОВНИК

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770 – 1831) – німецький філософ. Створив на об‘єктивно-ідеалістичній основі теорію діалектики. Система Гегеля складається із трьох частин: логіки, яка розглядає буття Бога до створення світу; натурфілософії, основний зміст якої – відчуження Бога від свого творіння до самого себе в людському дусі. І наприкінці знову логіка, здійснювана Богом в людині, хоча за змістом тотожна з першою. Основні праці: “Феноменологія духу” (1807), “Наука логіки” (1812 – 1815), “Енциклопедія філософських наук” (1817, 1830), “Основи філософії права” (1821), лекції з філософії історії, естетики, філософії релігії, історії філософії.

Гейзенберг Вернер (1901 – 1976) – німецький фізик-теоретик, один із засновників квантової механіки, лауреат Нобелівської премії (1932). Здійснив значний внесок у розвиток квантової електродинаміки, квантової теорії поля, теорії ядра, фізики космічного випромінювання. Сформулював співвідношення невизначеностей, що обмежило застосування класичних понять до мікросвіту. Філософські погляди еволюціонували від неопозитивістських уявлень до об‘єктивного ідеалізму в дусі Платона. Основні праці: “Філософські проблеми атомної фізики” (19523), “Фізика і філософія” (1963).

Гелен Арнольд (1904 – 1976) – німецький філософ, один із засновників філософської антропології. Виходячи з тези про домінуюче значення несвідомої вітальної сфери і положення Ніцше про людину “ще не визначену тварину”, біологічно обґрунтував специфічну, виняткову для тваринного світу природу людини. Праця: “Людина. Її природа і її положення у світі”, 1944.Гельвецій Клод Адріан (1715 – 1771) – французький філософ-матеріаліст, ідеолог революційної буржуазії. Доводив, що світ матеріальний і безкінечний у часі і просторі, а мислення і відчуття – властивості матерії. В той же час головним рушієм суспільного розвитку вважав свідомість і пристрасті людини. Доводив досвідне походження моральних уявлень, їх обумовленість інтересами індивіда. Основні праці: “Про розум”, 1758; “Про людину”, 1773.

Геракліт Ефеський (520 – 460) – давньогрецький філософ, діалектик, представник іонійської школи.

Гете Йоган Вольфганг (1749 – 1832) – німецький поет, основоположник німецької літератури нового часу, мислитель і природодослідник. Відстоював ідею єдності теорії і досліду, об‘єктивності законів природи, джерело розвитку якої лежить у ній самій. Прагнув доповнити концепцію Спінози ідеєю розвитку, був прихильником еволюційної теорії, підкреслював думку про єдність світу. В естетиці підняв проблему співвідношення природного і людського. Праці: “Вибрані філософські твори”.

Гоббс Томас (1588 – 1679) – англійський філософ-матеріаліст. Заперечував об‘єктивний характер якісної багатоманітності природи, вважаючи її лише продуктом людського сприйняття. Світ розглядав як сукупність тіл, що підлягають законам механічного руху. У вченні про право і державу відкинув божественного походження суспільства, відстоюючи теорію суспільного договору. Головні праці: “Філософські елементи вчення про громадян”, 1642; “Левіафан”, 1651.

Гольбах Поль Анрі (1723 – 1789) – французький філософ-матеріаліст. Виступив з критикою релігії і ідеалістичної філософії, особливо вчення Берклі. В ідеалізмі бачив химеру, що суперечить здоровому глузду. Людина – частина природи, що підлягає її законам. В політиці був прихильником конституційної монархії, а в окремих випадках – просвітницького абсолютизму. Головні праці: “Система природи”, 1770 (була спалена за рішенням паризького парламенту); “Кишенькове богослов‘я”, 1768; “Здоровий глузд”, 1772.

Горгій (480 – 380 до н.е. ) – давньогрецький софіст.

Гумбольт Вільгельм (1767 – 1835) – німецький естетик, мовознавець, філософ, державний діяч і дипломат. Один із найвидатніших представників німецького класичного гуманізму, друг Гете і Шиллера. Вбачав в універсальному розвитку індивідуальності найвищу мету, що визначає і межі діяльності держави. Розвинув вчення про мову як безперервний творчий процес, як “формуючий орган думки” і про “внутрішню форму” мови як вираження індивідуального світоспоглядання народу. Основну увагу приділяв культурі як цілісній органічній єдності, як “духу” народів, діючому в історії.

Гусерль Едмунд (1859 – 1938) – німецький філософ, засновник феноменології.

Д‘Аламбер Жан Лерон (1717 – 1783) – французький математик, механік і філософ-просвітник, прихильник сенсуалізму і скептицизму.

Декарт Рене (латиніз. Картезій) (1596 – 1650) – французький філософ, математик, фізик, фізіолог. Його називають батьком нової філософії, так як він є засновником сучасного раціоналізму. В основі філософії – дуалізм душі і тіла, “мислячої” і “протяжної” субстанцій. Основною формою руху космічної матерії, що зумовлює будову світу і походження небесних тіл, вважав вихровий рух частинок. Виступив з вимогою перегляду всієї минулої традиції. Сумнів повинен зруйнувати традиційну культуру і розчистити грунт для побудови культури раціональної. Людина являє собою своєрідну машину. Афектиі пристрасті розглядав як наслідок впливу на розумну душу тілесних рухів, які породжують заблудження розуму і злі вчинки. Вчення Декарта і напрямок у філософії природознавства, які продовжували його ідеї, отримали назву картезіанства. Основні праці: “Розмірковування про метод”, 1637; “Начала філософії”, 1644.