Вчення І. Канта про пізнання та мораль. І. Кант “Критика чистого розуму”

Кінцева мета

Свободи

На схемі філософська система Канта представлена в її остаточному вигляді. Здатності судження відведене проміжне місце між

розсудком і розумом, і сам мислитель недвозначно говорить про критику здатності судження як про засіб, що пов’язує обидві

частини філософії в одне ціле. Кант прийшов до своєрідного подолання дуалізму науки і моральності шляхом апеляції до

художніх потенцій людини.

Формула філософської системи Канта - істина, добро і краса, взяті в їхній єдності, замкнуті на людині, його культурній

творчості, яку направляє художня інтуїція.

4. Висновки

Кант фактично не відповів на запитання, задане на початку "Критики чистого розуму", - як можлива метафізика в якості

науки. Своєю трансцендентальною діалектикою він зруйнував усі догматичні побудови в цій сфері, але далі декларування

необхідності нової наукової філософії не пішов.

Трансцендентальна позиція Канта визначає його розуміння природи людини. Традиційний філософський погляд на людську природу

містив в собі уявлення про споконвічно існуючу і в принципі незмінну визначеність. Докантівскі філософи допускали можливість

ушкодження, перекручення людської природи, ставили в цьому зв'язку задачу її відновлення в природній, споконвічній

цілісності. Ніхто з попередників Канта не зв'язував поняття природи людини з її волею, свободою.

Природа людини в Канта - її свобода. Свобода з погляду етики не сваволя, не просто логічна конструкція, при якій з даної

причини можуть на рівних правах виникати різні дії. Моральна свобода особи складається в усвідомленні і виконанні боргу

перед самим собою й іншими людьми, коли вільна воля і воля, підпорядкована моральним законам, - це одне і теж. Реальністю ж

свободи Кант прямо називає здатність самочинно починати ряд подій. Саме тому людина і тільки людина – мета сама по собі, і

ніколи – засіб для будь-якого застосування з боку тієї чи іншої волі.Кант рішуче переглядає погляди своїх попередників на природу людини. Для нього вона зовсім не є споконвічно дана й у

принципі незмінна сутність. Кант пише, що під природою людини він має на увазі тільки суб'єктивне основання застосування її

волі взагалі, яке передує всякій дії, сприйманій нашими почуттями. Цілком очевидно, що це нова концепція людської природи,

радикально відмінна від природи всіх інших живих істот, органічно пов'язана з кантівським розумінням волі як практичного

розуму, завдяки якому особистість сама формує себе.