Вчення І. Канта про пізнання та мораль. І. Кант “Критика чистого розуму”

досвід, а на розум, підготовляючи йому поле для діяльності. Розум виробляє основоположення, загальні принципи, що розум

і здатність суджень застосовують до окремих випадків. Розум виконує направляючу функцію в пізнанні, він направляє розум до

визначеної мети, ставить задачі перед ним. Розум очищає і систематизує знання.

Можливість сполучення емпіричного і трансцендентного, необхідності і волі, цікава для осмислення філософії Канта. Ця

можливість виявляється в кантівському розумінні розуму. Кант, як відомо, розрізняє емпіричний і чистий розум. Свою другу “

Критику...” Кант, на відміну від “Критики чистого розуму”, назвав “Критикою практичного розуму”, оскільки однією з її

головних задач було дослідження можливості і дійсності поряд з емпіричним розумом, існування якого не підлягає сумніву,

чистого практичного розуму, що здатний самовизначатися безвідносно до чуттєвих обставин.

Але не слід думати, що відповідно до Канта, людина володіє двома розумами, емпіричним і чистим. Той самий людський

розум виступає в двох іпостасях: емпіричній й розумоосяжній. І в цій останній формі, тобто як чистий розум, він є “річ у

собі”, що існує й у повсякденному житті людини, оскільки вона діє розумно. Тому зрозуміло чому Кант вважає, що зрештою ми

маємо справу з тим самим розумом, що повинний мати розходження лише в застосуванні.

Як же конкретно відбувається вільна дія, що ініціюється чистим розумом, що хоча і характерний для живого індивіду, існує

поза часом і простором, з чого випливає, що тут немає місця причинно-наслідковому відношенню, що припускає відношення в

часі між “колись” і “після”. Чистий розум ініціює вільні дії не як безпосередня, найближча причина (таке має місце лише в

емпіричному казуальному ряді), а як визначений “напрям думок”, духовний склад особистості, її моральна орієнтація. Чистий

розум, тобто розум, вільний від почуттєвих спонукань, егоїстичних пристрастей, упереджень, виявляється суспільною

свідомістю, суспільним розумом. У понятті чистого розуму переборюється протиставлення особистого суспільному, тобто

особисте, природа якого соціальна, піднімається до рівня, обумовленого власною природою. Таке узвишшя не є, звичайно,

усуненням особистого в прагненні до щастя, мова йде лише про підпорядкування особистих прагнень моральному закону.

Невірно вважати, що Кант дискримінує розум. При правильній дисципліні цей орган мислення може послужити велику

службу. Саме завдяки розуму теорія переходить у практику, ідеї регулюють не тільки наше пізнання, але і нашу поведінку. З

того, що людина ніколи не буде діяти адекватно чистій ідеї чесноти, зовсім не випливає, начебто вона химера. Усяке

судження про моральне достоїнство можливо тільки за допомогою такої ідеї.

Багато уваги Кант приділив терміну "віра". По Канту існують три види віри. Прагматичною він називає віру людини у