Микола Чернявський. Життя і творчість

– Добре. Дай, боже…

Взялися за руки і дивились один одному в вічі, – обидва молоді, обидва повні сили й завзяття. І їм здавалось, що зорі дивляться на їх і благословляють їх братання. Принаймні так здавалось Кулішеві” ( 6 , 205).

Прозові твори М.Чернявського насичені картинами природи. Часто він розпочинає розповідь із пейзажного малюнку – стислого або розлогого, як, наприклад, у психологічній новелі “Змій” (1900), невеличких оповіданнях “Кінець гри” (1901), “Вода прибуває” (1902), повісті “Vae victis!..” (1904), етюді “Потом і кривавицею” (1910) тощо.

Виразною і яскравою є картина ночі, змальована письменником у першій фресці новели “Змій”:

“Сонця вже не видно. Воно потопло в червоно-рожевім полум’ї холодної вечірньої зорі. Темрява нечутно вийшла з таємних нетрів світу й обгорнула все чисто навколо.

Це її царство.

Помалу гаснуть на заході червоні плями вечірнього сяйва. Зловісно темніють хмари, немов догоряють останні жарини від огнища, що в глухому, холодному степу розвела вночі бідолашна людина, щоб перед смертю зогріти свою знесилену, наморену душу.

Вони скоро погаснуть. Вони вже погасають. Небо потемніло. Немає ні зір, ні місяця. Заступає холодна ніч.

Ось прорізав пітьму летючий метеор. Пролинув геть далеко понад обрієм і погас, мов невідома рука кинула ото в воду жменю яскравого приску. Там десь, у світовому просторі, зчинилась дрібна космічна катастрофа.

Темні люди кажуть, що то пролетів змій…

Умить погас одблиск того летючого пожарища, й ніч стала немов ще темніша й холодніша” ( 6 , 30).

У прозі М.Чернявський зберігав статечність, розміреність і величність стилю, – риси, що були притаманні і його поезії. У прозових творах він залишався митцем з вільним духом та свободолюбними ідеалами.

Життя й творчість – це було для Миколи Чернявського нероз’ємно пов’язаним. Усі свідомі роки, починаючи з дев’ятнадцяти–двадцяти років, він віддав творінню – художній літературі та, з її допомогою, вихованню й формуванню більш гуманного, більш демократичного

украї¬н¬ського суспільства.М.Чернявський був гармонійним митцем – у плані світогляду, ставлення до оточуючих і до себе, у плані літературних вчинків, порухів і громадської поведінки.

Письменник не був позбавленим вагань і сумнівів, проте йому не була властивою внутрішня роздвоєність. Він повсякденно й усе життя залишався вірним собі та своїм ідеалам, сформованим ще в молодості. Митець неухильно розвивав, утверджував мотиви щастя й служіння, тому що провідною метою його поезії та прози була все ж таки не творчість, а – народне благо.

Він був одним з нових апостолів, апостолів ХХ сторіччя. А його Христом стала – Україна.

У поезії “Не полем чистим, що весною...”, написаній 1894 року, ліричний герой М.Чернявського з біблійною смиренністю й вічно- терпеливістю говорить про себе і своє слово:

О музо, глухо заніміє

Наш спів у рідному краю,