Микола Чернявський. Життя і творчість

– Нехай живе вільна Україна!

І плакали люде - в далекому й тихому Херсоні, над Дніпром-Славутою, що розлився широко-широко й несе в море останні невольничі води з вільної України.

Плакали з жалю і радости” ( 7, 6).

Жовтень 1917-го М.Чернявський сприйняв стримано, від активної підтримки радянської влади тривалий час утримувався. На початку 20-их років письменник продовжував справу свого життя - розвивати українське художнє слво, національну самосвідомість, культуру, формувати у мешканців Таврії, українського півдня любов до свого краю, до України.

Після жовтня 17-го національні пріоритети Миколи Чернявського залишилися незмінними. До дій більшовиків він придивлявся ретельно, зважуючи їхні кроки.

Зміни у його ставленні до нової влади відбулися в межах 1927 року. Мій дід, Кость Голобородько, що вчителював на Херсонщині, розповідав, що тоді у Херсоні пройшли збори інтелігенції міста. На них виступив Микола Чернявський і закликав до співпраці з радянською владою. Це сталося через десять років після жовтневого перевороту, як його спочатку називали й самі організатори та ідеологи. Прихід до прийняття нової влади виявився для письменника тривалим і складним.

У 20-ті роки М.Чернявський продовжував активну поетичну діяльність. Його вірші, поетичні цикли цього періоду (“Передчуття весни”, 1922; “Є одна в природі пісня…”, 1923; “Дон-Жуан”, 1923; “Я - романтик? Безперечно...”, 1924; “Святослава Яснорадісна”, 1925; “Карзоаз Ольвійський”, 1926; “Ясні поля, прозорі далі…”, 1928) переважно не пов’язані з тими процесами, що відбувалися в цей час у суспільстві. Він не був поза політикою, не був поза дійсністю. Проте письменник займав у літературному процесі 20-х років особливу мистецьку позицію: він спостерігав нову дійсність, визначаючись у своєму ставленні до неї.

Одним із художніх шедеврів, що його створив Микола Чернявський у 20-ті роки, став поетичний цикл “Крим” ( 1927 – 1928). За формою і стилем він являє собою поезії-розповіді. Ліричний герой, від імені якого ведеться розповідь у поетичному циклі, передає яскраву, насичену гаму своїх вражень від кримської природи та аури - цієї “осяяної краси”. Побачивши Ялту, ліричний герой так відтворює свої почуття:

Вона була уся в димах,

У мутно-синьому тумані,

А коло моря на домах

Блищали сонця бліки п’яні.

Красою п’яні.

І сп’янів

Неначе й я. Краси такої,

Тих з кості різаних домів,

Тії ажурності легкої

У димно-синьому завої

Не бачив ще.