Шпори з естетики
Становленню перших естетичних уявлень сприяли також ті теоре¬тики, які розробляли проблеми філософії, естетики, мистецтва з дещо інших позицій, ніж ті, які запропонували Піфагор та його послідовники.
У контексті аналізу предмета естетики заслуговує на увагу точка зору АЛКМЕОНА (перша половина V ст. до н. е.) – видатного лікаря і натурфілософа. Вважають, що Алкмеон був першим ученим Стародавньої Греції, який розмежував мислення і відчуття. Він стверджував, що сприйняття – це складний процес руху від почуттєвих нервів до органів чуття, а далі – до мозку.
Почуття були об'єктом теоретичного інтересу й Емпедокла, який зазначав, що як нижчий рівень почуття існують відчуття, які підкоря¬ються принципу «подібне пізнається подібним», а єдність відчуття – почуття вже формують більш широкі сили – Любов і Ворожнечу. Ці сили Емпедокл визнавав як нематеріальні, однак просторово визначені. Поперемінні переваги тієї чи іншої сили обумовлюють циклічний хід світового процесу.
Особливого значення Емпедокл надавав людському оку, яке, на його думку, складається з двох частин: вогню і води. Сприймання предметів відбувається завдяки тому, що вогонь і вода з ока через пори виходять назовні й стикаються із зовнішнім «струмом» – відбитками предметів. Отже, споглядання речей – це не пасивний стан ока, а його активна діяльність. Аналіз специфіки «бачення» світу вплинув на інтерес Емпедокла до кольорової символіки, що стимулює емоційне переживання: вогонь дає змогу сприймати білий колір, а вода – чорний. Емпедокл не лише продовжує попередню традицію вивчення приро¬ди і значення чуттів, а й оперує таким поняттям, як «катарсис» (очи¬щення), і наголошує на морально-етичній природі процесу очищення.
Слід зазначити, що подальша розробка катарсису (а це поняття згодом набуло особливої теоретичної ваги в естетиці) пов'язана з іменами Арістотеля, Вінченцо Маджі, який у 1550 р. зробив коментарі до «Поетики» Арістотеля, П. Джаколіні, автора роботи «Про очи¬щення трагедії» (1586) та ін.
Катарсис з часом набув надзвичайно широкого тлумачення і розглядався як засіб морального перевиховання людини, як отриман¬ня естетичного переживання в процесі її морально-етичного удоско¬налення. Сьогодні існують релігійні та медичні концепції катарсису. Водночас значна увага приділяється суміжним поняттям: «страх», «відчай», «афект», «співчуття» тощо.
Вивчаючи найдавніші етапи становлення предмета естетики, важли¬во зрозуміти, що вже на початку історії науки були вироблені поняття, які охоплювали об'єктивні процеси. Ці поняття закріплювалися, отри¬мували подальше теоретичне осмислення і поступово формували понятійний апарат естетики.У III ст. до н. е. теорія чуттів набуває завершеного для свого часу викладу у працях яскравого представника перипатетичної школи ТЕО¬ФРАСТА (бл. 370 – 288 чи 285 до н. е.). «Почуттєва» спрямо¬ваність поглядів філософа властива його праці «Про відчуття», дослідженням «Про благочестя» та «Етичні характери». Впродовж деся¬тиліть перипатетична школа об'єднувала чимало теоретиків, наукові інте¬реси яких сягали від теорії музики (Арістоксен), історії і теорії держави (Дікеарх) до фізики та астрономії (Стратон з Лампсака та Арістарх Самоський). Широта наукових інтересів була властива і для Теофраста, який передусім цікавився конкретною людиною. Свідченням цього є намагання вченого створити універсальний каталог людських харак¬терів, які найповніше відбивали б вдачу людини. Теофраст описує звички, манеру поведінки підлабузника, скнари та ін. Він намагається визначи¬ти риси, які передавали б характер відчайдушної людини і людини дріб'язкової, забобонної і неохайної та ін. Цей своєрідний каталог містить більше ніж ЗО типів. Слід зауважити, що ця робота мала знач¬ний вплив на художню творчість тогочасних письменників, які користу¬валися психологічними характеристиками Теофраста.
При аргументації ролі почуттів у формуванні предмета естетич¬ної науки привертає увагу і правило «золотого перетину».
Правило «золотого перетину» – геометричне, ма¬тематичне співвідношення пропорцій, за якого ціле так відноситься до своєї більшої частини, як більша до меншої. У геометризованій формі цей принцип мав вигляд співвідношення 5:8=8:13=13:21=21:34 .
Давньогрецькі вчені вважали, що будь-яке тіло, предмет, геомет¬рична фігура, співвідношення частин яких відповідає такій пропорції, відмічені пропорційністю, справляють приємне зорове враження. Пар¬фенон Стародавньої Греції, мармурові колони якого ділять увесь храм за принципом «золотого перетину», – чи не найпереконливіший зразок його практичного застосування.
Слід також враховувати, що теоретико-практичний інтерес до «золотого перетину» не обмежується давньогрецькою естетикою. Наприклад, в епоху Відродження правило «золотого перетину» роз¬глядалося як обов'язковий закон архітектури, живопису і скульптури. Теоретики й митці епохи Відродження намагалися знайти «абсолют¬ну», «ідеальну» геометричну основу краси. Типовим при цьому є трак¬тат відомого італійського математика ЛУКИ ПАЧОЛІ (бл. 1445– 1509) «Про божественну пропорцію». Теоретик стверджував, що правилом «золотого перетину» визначається естетична цінність «усіх земних предметів».