Шпори з естетики

уявлення про естетичну діяльність суб'єкта суспільної практики було б неповним, якби ми обмежились лише сферою праці, суспільних та міжособових взаємин. Існує ще одна, велика сфера естетичної діяль¬ності й водночас предмет естетичної насолоди — природа. Ставлення до неї внутрішньо суперечливе. З одного боку, суспільство відповідно до свого загального культурного розвитку дедалі більше звертається до природи як до джерела естетичних переживань і естетичних ціннос¬тей, з іншого — своєю діяльністю завдає природі непоправної шкоди, створюючи загрозу екологічної кризи і власному існуванню. Розв'язання такої суперечності слід вбачати в переході від вузькоутилітарного до суто естетичного, духовного ставлення до природи як есте¬тичної норми для людського суспільства.одство впродовж своєї історії пережило різні форми взаємодії з при¬родою. Значний відтинок часу тривав період культури збирання і полювання, коли людство цілковито залежало від природи, що да¬вала йому засоби для існування. Цей стан позначений відносною гармонією, хоча вона й не була свідомим наміром людини. Проте вже на цьому етапі відбувається усвідомлення людиною цінності природи як умови її існування. Спостереження природи, рослинно¬го і тваринного світу, їх взаємозв'язку породжувало спроби людини осягнути навколишню красу і процеси, збагнути й відобразити їхню сутність у перших формах образотворчої діяльності. Зображення тварин, рослин, спроби використання природних форм для ство¬рення предметів повсякденного побуту, імітування поведінки тварин у ритуальних танцях — усе це засвідчує поступове духовне і прак¬тичне оволодіння творчими силами живої природи

Виникнення продуктивного господарювання різко змінило картину при¬роди. Ліси вирубуються, долини річок виорюються під культурні по¬сіви і насадження, зменшується кількість диких і збільшується число свійських тварин. Такий, суто сільськогосподарський, характер діяль¬ності спричинює дисгармонію. Як відомо, перші землеробські цивілі¬зації залишили по собі пустелі. І все-таки упродовж багатьох віків між природою і людиною існувала рів¬новага. Саме цим зумовлене особливе місце природи в естетичному досвіді людини та її художній творчості. Взаємодіїочи з природою, людина може гармонійно співіснувати з нею, вносити в цей храм певний естетичний аспект. Закони природи й закони людського співжиття потребують взаємоповаги.

9. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І МИСТЕЦТВО

Серед форм естетичної діяльності особливе місце посідає мистецтво — професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку.

Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, що зумовили появу мистецтва та його розвиток.

1. Мистецтво виникло на основі розвинутих у межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності й потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їх допомогою суспільних зв'язків і суспільних уявлень. Зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю.

2 В історії' поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою такого поділу праці на фізичну й розумову. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його (духовне виробництво) від прямої залежності та злитості з практикою, створило умови для інтенсивного розвитку, формування професійної діяльності у сфері мистецтва, науки, філософії'.

Поділ праці на фізичну й духовну значною мірою був зумовлений виник¬ненням нової соціально-економічної ситуації: з'явилися приватна власність і пов'язане з нею відчуження праці, експлуатації людини людиною, розшарування суспільства.

3. Історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають панівними ідеями й потребами. Проте така закономірність ніскільки не принижує культурної та естетичної цінності мистецтва класового суспільства, оскільки кожний клас при всій своїй класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Водночас такий підхід до історії' мистецтва дає можливість відшукати і зрозуміти причини та об'єктивні обставини виникнення й розвитку його історичних форм з погляду як змісту, так і форми, розподілу його на професійне і народне.

4. Мистецтво розвивається лише у тісному зв'язку із соціально-економічним і духовним життям суспільства. Цей зв'язок не є безпосередньою залежністю одного від іншого, а складним діалектичним взаємозв'яз¬ком, що потребує щоразу конкретно-історичного аналізу. В історії' мистецтва відомі приклади як прямої, так і зворотної залежності його від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Безсумнівним є також факт зростання ролі мистецтва, як і всієї духовної сфери, в со¬ціальному розвитку.5. Функції' мистецтва залежно від його конкретно-історичної форми мо¬жуть змінюватися; важливість мистецтва поціновується в кожну епоху по-різному. Водночас сутність мистецтва в усі часи лишається єдиною, хоча світ мистецтва, його види й жанри, стилі й художні школи, його взаємовідносини з життям дуже розмаїті в різні історичні епохи, за різних режимів, у різних культурах і цивілізаціях. Ця сутність мистецтва полягає у творчості Мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. людина здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства, реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати, творити «за законами краси» свій духовно-практичний світ. Цим самим людина створює умови для реалізації' потенційних можливостей життя кожного індивіда.