Гобелен в сучасному інтер’єрі
Терміном сівби волокнистих рослин рідко у народних календарях вважався досить тривалий період – від Благовіщення (25 березня за старим стилем) до середини червня. Сіяти бажано було в повний місяць, після теплого рясного дощу.
Льон та чоловічі стебла конопель ( плоскінь) збирали у серпні, жіночі стебла залишали дозрівати на насіння. Достиглі рослини в’язали у горстки та сушили на сонці. Насіння з головок льону та жіночих стебел коноплі били на терлиці , льон частіше ціпом . Після биття рослини вимочували у воді, м’яли і тіпали щоб позбавити волокно від терміття Остання процедура була биття на битниці щоб надати м’якості волокну, інколи били об дерево чи стовп а на завершення розчісували кожний жмут волокон (минання мичок). Для цього призначалися дерев’яний гребінь , що встромлявся у спеціальний отвір в ослоні чи припічку , або кругла загірна щітка з набитими в ній цвяхами (дряпалка), котру прив’язували до лави. Остаточно очищення волокна робили за допомогою чесальної щітки (пасічної) зі свинячої щетини за якістю. Для ткання високоякісного полотна призначалося найтонше й найдовше волокно – лукла, для скування хнови, ткання буденних тканин – микання тобто залишки які вибирали з чесальної щітки – йшов на виготовлення мішків, тканин суто господарського призначення.
Готове до прядіння повісмо волокна знову накладали на гребінь або навивали на кужіль ( кужелю) . при прядінні вживали повселюдно веретено, а також механічну прядильну машину.
Для перемотування ниток використовували махорило стрижень 1,5 м завдовжки з ріжками на одному кінці та перпендикулярно встановленим бруском – на другому. Одночасно з перемотуванням рахували одне число – 10 чисниць – 30 ниток ( нитка – одиниця міри, що означає довжину нитки при обведенні її кругом мотовила). Після просушування пряжу – так званий мішок – знімали з мотовила і добре відзолювали у дерев’яній колоді без дна. За необхідністю частину ниток фарбували рослинними, тваринними та мінеральними барвниками. Потім нитки перемотували у клубки за допомогою витушки. Намагалися не мотати вночі бо вважали, що біля хати буде мотатися нечисть.
Від снування основи, для чого слугували різні конструкції залежала правильність розділення ниток на верхній та нижній ряди, тобто утворення зіву. Тому й забобонні уявлення, що стосуються цього виду робіт, досить розвинуті. Зокрема закінчити роботу було необхідно до заходу сонця, щоб не залишати роботу на стільниці на ніч. У західних регіонах не залишати основу не витканою до Благовіщення або після Паски , оскільки це могло викликати посуху. Звідси й один із способів викликання дощу – обливання основи водою. На кінець ХІХ – початку ХХ для ткання застосовували горизонтальний ткацький верстат. Аби нитки були міцними і не кошлатились.
Проте полотно виготовляли технікою полотняного переплетення – перемінним натискуванням на дві підніжки тобто у дві решітки. Залежно від призначення тканин кількість решіток на верстаті збільшувалася від чотирьох до восьми дня техніки стосовно переплетення ( винувате, прущасте, посичасте полотно), але могла досягати 20 і більше – для хлакардових тканин. Існувало велике розмаїття орнаментальних мотивів – на вікна на кружки, на мамки, на пасочки, у сосонку, кісткою та ін. При виготовленні декоративних тканин, а також деяких елементів одягу, наволочок , рушників, скатерок тощо використовувалась техніка перебірного переплетення ( забирання , вибором).У таких тканин візерунок завжди рельєфно виступав над фоном. У західних регіонах було поширено так зване закладне ткацтво (килимове , у вічко, на носику), а на Батьківщині та Лемківщині – ворсове (клочками, кучерями).
Із розвитком легкої промисловості потреба в домашньому ткацтві відпала, але традиції народного художнього ткацтва й до сьогодні не занедбані.
Виготовлення килимових виробів.Для виготовлення текстильних виробів потрібно наснувати одно чи двоколірну основу. Трьохкольорову основу готують за рахунок так званих “просновок” (чергують шляхи різних кольорів). Три бруньки з чотирма кілками закріплюються на сколі за допомогою затискачок. Далі кінець нитки прив’язують до кілочка , ведуть її до кілочків обвивають ниткою і ведуть ї до кілочка . При цьому кілочок обвивають так , щоб нитки перехрещувались між кілочками. Далі нитку ведуть до кілочка знову до кілочка повторюючи всі рухи. Відстань між кілочками становить 185 см. Після снування нитку в місці перехрещення зв’язують шнурком. Для виготовлення основи спеціальну дошку розміром 90х45 см з кілочками. Після підготовки основу знімають і заплітають у косу , щоб не заплутались нитки. Потім її натягують на планку верстата, прокладають через дерев’яне бедро, закріплюють верхню планку бедра і основу на робочий вал.
Основу для ручних верстатів складнішої конструкції направляють так (обити це краще вдвох); до основного вала прокладають пасма ниток основи і закріплюють їх на валу. Два пасма основних ниток пропускають над валом, кінці пропускають під низ і виводять їх знизу вверх по боках. Обов’язково націльним вузлом. Так закріплюють усі нитки основи на вал. Можна їх прикріпити до вала розмістивши на ньому за допомогою тонких дощечок, або натягом на металевий прут. Закріплені нитки затягують через вічка решіток – парні в одну, непарні – в другу або за рисунком переплетення . Потім ці ж нитки проводять через рубці бедра за допомогою спеціальних плоских крючків. Нитки в зубці бедра затягують по черзі 1,2,3,4 і т.д. Коли розміри сходяться , утворюється зів перший – в разі піднімання парних ниток, “другий” непарних. Протягнувши нитки через бедро їх натягують кріплять до валок. Потім приступають до ткання за допомогою човника чи іглиці.