Гобелен в сучасному інтер’єрі

Вступ

У житті нашого суспільства проблеми розвитку матеріальної і духовної культури займають основне місце в тематиці досліджень відчутної етнографічної науки. Особливо актуальні вони в сучасний період, коли зростання добробуту забезпечує розвиток усіх сфер культури .

Ткацтво – один з традиційних видів народної творчості, невід’ємною частиною сучасності культури українського народу. Художнє ткацтво населення Українських Карпат як традиційне так і сучасне – представляє собою яскраве самобутнє явище. В ньому отримали найбільш повне втілення традиції багатовікового досвіду виготовлення тканин, регіональна специфіка яких в даний час створює етнографічну своєрідність тканих виробів окремих центрів, виявляється в творчій практиці народних майстрів і професійних художників. В зв’язку з цим дослідження багатьох традицій народного ткацтва має не лише наукове , а й народногосподарське значення. Задовольняючи практичні та естетичні потреби, художньо оформлюючи побут людей, вироби художнього ткацтва, разом з іншими видами декоративно – прикладного мистецтва виступають важливою складовою частиною комплексу ідейно – емоційних засобів формування предметно – просторового середовища, в якому живе , працює, відпочиває людина.

На кожному етапі суспільного розвитку художній рівень народного ткацтва значною мірою визначався конкретними історичними умовами життя народу, його культурними та побутовими потребами. Технологічні та художні прийоми ткацтва складались та удосконалювались століттями, частково зберігаючись до наших днів відгомін різних історичних епох. Традиційна культура будь – якого народу таїть у собі зрізи його довгої історії, його родинних і культурних зв’язків з іншими народами.

Потреба творчого засвоєння, використання та розвитку прогресивних надбань народного мистецтва попередніх епох, осмислення шляхів його розвитку набула в наш час особливої значимості. В цих умовах зростає народно – господарське значення традиційних видів художньої творчості, типи побудування і характерні особливості яких нерозривно пов’язані з багатовіковим виробничим досвідом і багатьма культурними традиціями народів нашої каїни.

Розвиток цього виду народної творчості на кожному етапі визначається конкретно – історичними умовами життя народу, його культурно побутовим укладом, відображає генетичні , етнокультурні зв’язки з культурою та мистецтвом інших народів, виявляючи національну, регіональну та локальну специфіку.

Художнє ткацтво українського населення поряд з фольклором та багатьма видами народного декоративно прикладного мистецтва і досі становить важливу складову частину культури українського народу. Разом з тим як галузь народного декоративного мистецтва художнє ткацтво до цього часу вивчене недостатньо, воно ще не стало об’єктом спеціального наукового дослідження. Різноманітні за характером декоративного рішення тканини українців є життєдайним джерелом творчих пошуків народних майстрів та художників народних художніх промислів і промислових виробництв при розробці та мало серійного випуску, а також авторських виставочних робіт. Вони є цінною базою створення спеціальних одягових тканин для фольклорних ансамблів, хорових і танцювальних колективів тканин виробів для громадян громадських інтер’єрів.

Проведений аналіз міжнародних джерел вказує на їх численність , свідчить про наукове зацікавлення спеціалістів різних галузей науки цим традиційним видом народної творчості. Водночас слід визнати, що значна кількість даних з ткацтва , часто орнаментальних, які містяться в багатьох джерелах, стосується технологічних аспектів обробки сировини і практичних питань використання тканин. Декоративні особливості , естетична значимість і міжетнічний аспект художнього змісту які висувають тканини Карпатського регіону в ряд визначальних джерел етнічної своєрідності української культури, ще не стали предметом наукового дослідження. Дослідження є першою спробою етнографічного аналізу комплексного вивчення перспективних напрямів його розвитку в двох історичних аспектах – ретро і перспективному , традиційно – побутовому та сучасному громадському житті.

Колективне дослідження проблеми проводилось на базі аналізу систематизації узагальнених архівних, музичних і літературних матеріалів, вивчення досвіду роботи народних майстрів і художників – професіоналів.

Розділ 1

1.1Історія розвитку ткацтва.На Україні льон, коноплі, а також вовну здавна використовували як ткацьку сировину. Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ століть домашнє ткацтво українців незважаючи на розвиток фабричної промисловості, явило собою установлений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які склалися протягом століть. На поч. ХХ ст. Стали застосовувати й нетрадиційні види сировини: бавовну та паперову пряжу – сухозлітку. Вирощування тих чи інших прядильних культур залежно від природно – кліматичних умов. Так , на півночі (Волинське Полісся , а також у Карпатах сіяли переважно льон, але в цілому конопель. В деяких районах Поділля, Подніпров’я) вирощували обидві культури.