Проблеми реконструкції в науковому пізнанні
Логiчнiсть i темпоральнiсть. Основною дихотомiєю у концепцiї Тулмiна є протиставлення статично-структурно-часового зрiзу науки з розвитково-динамiчним, безперевним її плином. Рацiональнiсть, на його думку, розкривається лише у другому.
У кожному часовому зрiзi науки можна побачити наявнiсть не о䬬¬ної, а декiлькох конкуруючих теорiй; їх неможливо представити у виглядi єдиної дедуктивної системи з логiчної точки зору.
Вiдкриття та оцiнка.я_ я.У працях Райхенбаха та Поппера проводиться висунунте логiчними позитивiстами розрiзнення мiж контекстами вiдкриття та виправдання - перше елiмiнується з фiлософського розгляду i рацiональнiсть вiдноситься лише до процесу виправдання. Фактично це означає, що при оцiнцi наукової теорiї зовсiм неважл謬¬во те, яким чином вона виникла; мають значення лишесвiдчення, котрi пiдтверджують чи заперечують її. Тулмiн же зовсiм iнкше пр¬водить це розрiзнення: вiн повнiстю виключає рацiональнiсть з кон¬¬¬тексту виправдання (обмежуючи його сферою "логiчностi"), а рацiональнiсть приписує лише контекстовi вiдкриття.У науцi постiйно здiйснюється процес оцiнки i, щоб зрозумiти це, недостатньо виявляється розглядати лише її часовий зрiз, бо за його допомогою можна виявити лише принципи, на основi котрих роᬬ¬ляться цi науковi оцiнки. Тут проглядається неявна двоїстiсть: у репрезентацiї науки у виглядi часового зрiзу слiд розрiзняти прин¬¬¬ципи оцiнки та внутрiшню iсторiю наукової теорiї. Логiцисти, проти яких виступає Тулмiн, дiйсно прагнули самообмежитись лише деякими фiксованими критерiями для оцiнки наукових тверджень. Проте, такi критерiї, як емпiричний змiст, прогностична сила, плiднiсть деяк¬го дослiдження, неочiкуванi пiдтвердження, здатнiсть асимiлювати аномалiю за допомогою внутрiшнiх модифiкацiй тощо, були у самих логiцистiв спробами вiдповiдi на "iсторичнi питання, на якi немо欬¬ливо вiдповiсти, якщо представити науки у схемi "теорiя ¬¬-пiдтвердження", тобто у формi позачасової пропозицiональної сист嬬¬ми"[14. -с.94].
Тулмiн абсолютно справедливо стверджує, що з логiцистської точ¬¬¬ки зору значно легшеобмежувати себе рамками такого розгляду, пiд час якого, наприклад, вираховується ступiнь правдоподiбностi дея¬¬¬ких теорiй. Проте, це дуже далеко вiд реальної практики самих вч嬬¬них та вiд реальної долi теорiй, що розглядаються.
Сам Тулмiн протиставляє логiчнiсть часовiй динамiцi. Джерелом такої думки щодо логiчностi вiн вважає традицiйний погляд Платона, котрий також "намагався вiдокремити логiчнiсть вiд темпоральностi, виходячи з припущення, що, поскiльки логiчнi вiдношення є позачବ¬совими, то не може бути i логiчного опису (у термiнах форм) змiн у речах"[12. -с.303].
Тулмiн ототожнює змiну у науцi з поняттєвими змiнами з метою пiдкреслення своєї тези про те, що рацiональнiсть, котра є сп嬬¬цифiчною для науки, початково виявляється у процесах поняттєвих змiн, а "логiчнiсть" не вiдiграє нiякої ролi у цих процесах з тiєї причини, що вони є процесами, а логiка має справу з концептуальн謬¬ми системами. Однак, деякi з найважливiших типiв змiн у науцi (наприклад, пов'язанi з вiдкриттям нових законiв) не обов'язково включають у себе поняттєвi змiни.
Основне утруднення полягає в тому, що одиницями вимiрювання у науцi - є не поняття, а поняттєвi множини, тобто теорiї. Дуже рiдко бува так, що поняття змiнюються iзольовано, не здiйснюючи нiякого впливу на iншi поняття. Зрозумiло, мiра взаємозв'язку мiж поняттями у теорiї не завжди є настiльки високою, як, наприклад, у механiцi, де змiна одного поняття тягне за собою змiну всiх iнших. Але навiть для теорiй з достатньо вiльними зв'язками мiж поняттями аналiз змiни одиничних понять вимагає розгляду можливого ефекту дiї цих змiн на всю теорiю в цiлому. Природно, що такий розгляд являє собою не що iнше, як логiчну оцiнку теорiї як цiлого.
Рацiональнiсть.я_ я.Логiчнi чинники вiдiграють домiнуючу роль у п嬬¬реоцiнках, якi постiйно вiдбуваються у роздiлах науки, що активно розвиваються. Але, на думку Тулмiна, логiка не є тут "засобом вiдповiдi на всi питання": окрiм логiки, слiд враховувати й iншi фактори, що є не менш важливими для розумiння наукової рацiональ¬¬¬ностi. Питання про iншi фактори, що визначають рацiональнiсть, Тулмiн вважає центральним у сучаснiй фiлософiї науки.
Сюди вiдносяться, наприклад, соцiоiсторичнi впливи рiзного в謬¬ду, що дають причиннi пояснення того, яким чином здiйснюється пiдтвердження теорiй i, хоча б частково, чому зберiгаються деякi науковi позицiї. Проте, соцiоiсторичнi фактори не є частиною рацiональностi науки. На думку Тулмiна, iсторичнi та соцiологiчнi реконструкцiї розвитку знання можуть допомогти зрозумiти, чому нବ¬ука почала розвиватись саме у даному специфiчному напрямку, але це зовсiм не означає, що соцiологiчнi та психологiчнi фактори допомବ¬гають визначати рацiональнiсть науки як людської дiяльностi."Коли ми говоримо, - зауважує Тулмiн, - що "найкраще персональ¬¬¬не судження" вiдiграє значну роль у конституцiйних рiшеннях у правi i у фундаментальних теоретичних переоцiнках в науцi, то ми маємо на увазi, що в цих контекстах логiчнi процедури часто є вт¬ринними вiдносно питань iндивiдуальної майстерностi та особистої iнтуїцiї". Вiн також стверджує, що "ми не можемо вiдокремити рацiональнi процедури вiд людей, котрi їх видозмiнюють". Але наслiдки такої ситуацiї є цiлком вiдмiнними для науки i, наприꬬ¬лад, для права. "Рацiональнiсть науки вимагає, щоб ми вiдтворили теоретичнi пiдтвердження незалежно вiд авторитету людей, котрi їх первiсно зробити"[12.-с.361]. Кардинальнi пропозицiї з реконс¬¬¬трукцiї науки не вважаються вiдразу ж "рацiональними" (окрiм, нବ¬певне, того сенсу, в якому всi судження є продуктами людської р¬зумової дiяльностi). Тiльки тодi, коли цi судження пiддаються розглядовi з точки зору їх емпiричних свiдчень i поступово виявля¬¬¬ються перевiреними, тiльки тодi їм "присвоюють право вважатися нବ¬уковими". Науку вiд iнших сфер дiяльностi i наукову рацiональнiсть вiд iнших типiв рацiональностi вiдрiзняють природа процесу п嬬¬ревiрки, а не спосiб побудови припущень i не роль авторитету у дବ¬ному питаннi.