Проблеми реконструкції в науковому пізнанні
Всi цi приклади показують, що багато проблем, якi для iнших iсторiографiй були зовнiшнiми, у методологiї науково-дослiдницьких програм перетворюються у проблеми внутрiшньої iсторiї. Хоча, iнодi межа зсовується у протилежному напрямку. Наприклад, може iснувати експеримент, котрий вiдразу ж - за вiдсутностi кращої теорiї - був визнаний негативним вирiшальним експериментом. Для фаль¬¬¬сифiкацiонiста таке визнання є частиною внутрiшньої iсторiї, для Лакатоса ж - воно є не рацiональним i пояснювати його необхiдно на основi зовнiшньої iсторiї.
Лакатос розглядає свою концепцiю як завершальний етап у розвит¬¬¬ку доктрини фальсифiкацiонiзму - вiд наївного чи догматичного фальсифiкацiонiзму до методологiчного фальсифiкацiонiзму Поппера i далi - до витонченого фальсифiкацiонiзму.
У свою чергу ретельне iсторичне дослiдження галузей науки вiдкриває ряд повторюваних i типових iлюстрацiй рiзних теорiй в їх концептуальному, дослiдницькому та iнструментальному застосуваннi. Згiдно з теорiєю Куна, вони являють собою парадигми того чи iншого наукового спiвтовариства, що висвiтлюються в його пiдручниках, лекцiях, лабораторних роботах. Вивчаючи i практично використовуючи їх, члени даного спiвтовариства засвоюють навики своєї професiї.
За Т.Куном вченi можуть погодитися з тим, що Ньютон, Лавуаз'є, Максвелл чи Ейнштейн запропонували, ймовiрно, бiльш чи менш заве𬬬шене вирiшення ряду найважливiших проблем, але водночас не можуть погодитись (iнодi навiть не усвiдомлюючи цього) з окремими абс¬¬¬трактними характеристиками, котрi роблять непересiчним значення цих рiшень. Iнакше кажучи, вони можуть погоджуватись у своїй iден¬¬¬тифiкацiї парадигми, не погоджуючись з її повною iнтерпритацiєю чи рацiоналiзацiєю або навiть не здiйснюючи нiяких спроб у напрямку iнтерпритацiї та рацiоналiзацiї парадигми. Вiдсутнiсть стандартної iнтерпритацiї чи загальноприйнятої редукцiї до правил не завадить парадигмi спрямовувати дослiдження. Нормальна наука може бути д嬬¬термiнована хоча б частково безпосереднiм вивченням парадигм.
В своїй роботi вченi основуються на моделях, засвоєних в пр¬цесi навчання, i на подальшому викладi їх в лiтературi, часто не знаючи i не вiдчуваючи нiякої потреби знати, якi характеристики надали цим моделям статус парадигм наукового спiвтовариства. За⬬-дяки цьому вченi не потребують нiякої повної системи правил. У第¬годженiсть, проявлена дослiдницькою традицiєю, котрої вони дотр謬¬муються, може не припускати навiть iснування вихiдної основи прବ¬вил i припущень. Тiльки додаткове фiлософське або iсторичне дослiдження може їх розкрити. Той факт, що вченi звичайно не цiкавляться i не обговорюють питання про те, що саме надає прବ¬вомiрностi частковим проблемам i рiшенням, наводить на думку, що вiдповiдь на них вiдома їм хоча б iнтуїтивно. Але це можна вважати ознакою того, що нi питання, анi вiдповiдь не є чимось, що безп¬середньо стосується їх дослiдження. Парадигми можуть передувати будь-якому наборовi правил дослiдження, котрий може бути з них о䬬¬нозначно виведений, i бути бiльш обов'язковими або повними, анiж цей набiр.Парадигми можуть визначати характер нормальної науки без втр󬬬чання правил, що вiдкриваються. Парадигма дiйсно функцiонує подiбним чином. Перша причина полягає в надзвичайних труднощах в謬¬явлення правил, котрими керуються вченi в рамках окремих традицiй нормального дослiдження. Цi труднощi нагадують складну ситуацiю, з котрою стикається фiлософ, намагаючтсь вияснити, що є загального мiж всiма iграми. Друга причина корiниться в природi наукової освiти. Вченi нiколи не заучують поняття, закони i теорiї абс¬¬¬трактно i не вважають це самоцiллю. Третя причина. Нормальна наука може розвиватись без правил лише до тих пiр, поки вiдповiдне на󬬬кове спiвтовариство приймає без сумнiвiв вже досягнутi рiшення д嬬¬яких часткових проблем. Отже, правила повиннi поступово набувати принципового значення, а характерна байдужiсть до них повинна щ嬬-зати кожен раз, коли втрачається впевненiсть в парадигмах або м¬делях. Цiкаво, що саме це i вiдбувається. Для допарадигмального перiоду особливо характернi частi та серйознi суперечки про прବ¬вомiрнiсть методiв, проблем та стандартних рiшень, хоча вони сл󬬬гують скорiше для розмежування шкiл, анiж для досягнення згоди.
Четверта причина для визнання за парадигмами прiоритету первин¬¬¬ностi: (по вiдношенню до загальноприйнятих правил i припущень) р嬬¬волюцiї в науцi можуть бути великими i малими, деякi революцiї стосуються лише членiв вузької професiйної пiдгрупи i для таких пiдгруп навiть вiдкриття нового i неочiкуваного явища може бути революцiйним.
Якщо нормальна наука є настiльки жорсткою i якщо науковi спiвтовариства згуртованi так тiсно, як може змiна парадигми к¬ли-небудь зачепити тiльки маленьку пiдгрупу? Нормальна наука являє собою єдиний монолiт i унiфiковане пiдприємство, котре повинно встояти або обвалитись разом з будь-якою з її парадигм, або зi всiма разом. Але в науцi, мабуть, рiдко буває що-небудь подiбне або взагалi не буває. Якщо розглядати всi областi науки разом, то вона часто видається хиткою спорудою з слабкою узгодженiстю мiж рiзними ланками.
Замiна парадигм на правила повинна полегшити розумiння роздiлення мiж науковими областями i спецiальностями. Експлiцитнi правила, коли вони iснують, виявляються звичайно загальними для досить великої наукової групи, але для парадигм це зовсiм не обов'язково. Дослiдники в досить далеких одна вiд одної областях науки, наприклад - в астрономiї i таксономiчнiй ботанiцi,- отрим󬬬ють освiту на основi цiлком рiзних досягнень, викладених в самих рiзних книгах. I навiть вченi, котрi працюють в тих самих або в спорiднених областях, вивчаючи однi й тi ж пiдручники i досягнен¬¬¬ня, ймовiрно, набудуть рiзних парадигм в процесi професiйної спецiалiзацiї.