Проблеми реконструкції в науковому пізнанні

Питання про реконструювання системоутворень наукових знань крବ¬ще почати з концепцiї "дослiдницької програми" I.Лакатоса.

Лакатос розглядає науковий розвиток у термiнах прогресивних чи регресивних зрушень проблем у серiї наукових теорiй. Такi серiї характеризуються безперервнiстю. Ця безперервнiсть розвивається iз ще незрозумiлої спочатку справжньої дослiдницької програми, котра складається з методологiчних правил:

- негативної евристики;

- позитивної евристики.

Уся наука в цiлому також може розглядатись як велетенська дослiдницька програма.

До своєї власної реконструкцiї науки Лакатос переходить на ос¬¬¬новi iдей витонченого фальсифiкацiонiзму.

Негативна евристика об'єднує методологiчнi правила, якi вказ󬬬ють нам, яких шляхiв дослiдження слiд уникати. Позитивна евристика - якими шляхами треба прямувати.

Негативна евристика визначає "незмiнне ядро" програми, яке ввବ¬жається неспростовним". Новi допомiжнi гiпотези i початковi спос¬¬¬тереження утворюють "захисний пояс" навколо цього ядра. Саме цей "захисний пояс" повинен нести на собi основний тягар перевiрок. Саме вiн має повнiстю пристосовуватись, перероблятися чи навiть повнiстю змiнюватись. У "незмiнне ядро" включаються умовно несשּׁ¬ростовнi фундаментальнi припущення програми. "Жорстке ядро" може за певних умов руйнуватися, якщо програма перестає передбачати невiдомi факти.

Завдання позитивної евристики полягає у тому, щоб викласти програму чи порядок дослiдження, а також модифiкувати, уточнити "захисний пояс", що спростовується. Лакатос вважає, що "ця поз謬¬тивна евристика врятовує вченого вiд спантеличення перед океаном аномалiй". Вона ж формулює i "модель" програми, тобто сукупнiсть початкових умов, про якi вiдомо, що вони повиннi замiщуватись у плинi подальшого розвитку програми. "Моделi" змiнюють одна одну.

В цiлому, позитивна евристика є бiльш гнучкою, нiж негативна.

Будь-яка дослiдницька програма, врештi решт, пiдходить до пунꬬ¬ту, коли її евристична потужнiсть починає спадати. Цей пункт Лакବ¬тос називає "пунктом пересичення".

Основною вимогою, яку Лакатос ставить до серiї теорiй, є вимога безперервного росту.

Щоб зрозумiти своєрiднiсть концепцiї Лакатоса, її потрiбно порiвняти з iншими, наприклад, з концепцiєю Куна. Вiн сам заувବ¬жує, що "мiй розгляд наукової рацiональностi, хоча й грунтується на концепцiї Поппера, але дещо вiдходить вiд його загальних iдей"[9. -с.118].

Услiд за Поппером, Лакатос стверджує, що науковий розвиток є рацiональним i потрапляє у сферу логiки вiдкриття. Згiдно ж Куна, науковий рух вiд однiєї парадигми до iншої - це мiстичне перетв¬рення, яке не є керованим i не може скеровуватись правилами роз󬬬му, тому воно повнiстю належить сферi психологiї вiдкриття. Таким чином, згiдно доктрини Лакатоса, наукова революцiя являє собою р¬зумний прогрес, а за Куном - релiгiйне перетворення. Тобто, Кун, фактично першим вiдкривши "iсторiю як метод", заперечує можливiсть рацiональної реконструкцiї iсторичного росту науки.

Друга iстотна вiдмiннiсть концепцiй Куна i Лакатоса полягає в тому, що, за Лакатосом, серiї теорiй у розвитку науки мають зବ¬довiльняти вимогу безперервного росту. За Куном же, перехiд вiд однiєї парадигми до iншої здiйснюється раптово i не може бути логiчно поясненим. "Цей перехiд мiж несумiсними структурами, п嬬¬рехiд мiж конкуруючими парадигмами не може здiйснюватись поступ¬во, крок за кроком, при допомозi логiки та нейтрального досвiду. Подiбно до переключення гештальта, вiн повинен здiйснитись вiдразу або не здiйснитись взагалi", - писав Кун у "Структурi наукових р嬬¬волюцiй"[3. -с.189].