Проблеми реконструкції в науковому пізнанні
Квантова механiка (або динамiка Ньютона, або електромагнiтна теорiя) є парадигмою для багатьох наукових груп, але не буде парବ¬дигмою для всiх в одинаковiй мiрi. Отже, вона може одночасно ви第¬начати рiзнi традицiї нормальної науки, котрi частково накладають¬¬¬ся одна на одну, хоча i не спiвпадають у часi i просторi. Рев¬люцiя, що вiдбулася в рамках однiєї з традицiй, зовсiм не обов'я第¬ково охоплює в одинаковiй мiрi i iншi.
Слiд згадати, що у книзi "Людське розумiння" Ст.Тулмiн наводить чотири тези, якi багато що визначили у сучасних уявленнях про проблеми фiлософiї науки.
Цi тези полягають ось у чому:
1. Логiчнiсть та рацiональнiсть - це двi рiзнi риси науки. Логiчнiсть представляє собою "внутрiшню властивiсть проп¬зицiональних систем, якi розглядаються або у деякий фiксований м¬мент часу, або взагалi абстраговано вiд часу". З одного боку, логiчнiсть є "статичною", "структурною", "синхронною", її можна виявити за допомогою "часового зрiзу". З iншого боку, рацiональнiсть "має справу з iнтелектуальними процедурами, при д¬помозi котрих вченi у часi здiйснюють поняттєвi змiни". Рацiональнiсть є "динамiчною", "дiахронною", її можна виявити лише у безперервному розвитку науки, а не у часовому зрiзi, i навiть не у послiдовностi часових зрiзiв, оскiдьки "з цих статичних структур неможливо реконструювати рацiональну форму пiзнавальної дiяль¬¬¬ностi, що iсторично розвивається" [4. -с.368].2. Критерiї вiдбору, за допомогою яких приймаються або вiдк謬¬даються нововведення у науцi, можуть бути усвiдомленими лише через спiввiднесення (референцiю) з iндивiдами або групами, що репрезен¬¬¬тують собою деяку професiю ("охоронцi рацiонального") i "роль яких зводиться до того, щоб виносити своє судження вiд iменi науки ст¬совно поняттєвих нововведень"[4. -с.369]. Таким чином, у теорет謬¬ко-науковому уявленнi Тулмiна фiлософсьий та соцiологiчний аспекти наукових нововведень з необхiднiстю переплiтаються - вони вiдобрବ¬жають двi рiзних сторони однiєї i тiєї ж самої форми дiяльностi. Звiдси випливає, що положення "логiчнi вимоги iндуктивного методу є кiнцевим авторитетом для вчених" - це "iлюзiя", оскiльки цi в謬¬моги постiйно порушуються самими вченими залежно вiд специфiчних обставин конкретної iсторичної ситуацiї.
3. У кожнiй науцi слiд розрiзнювати "рутиннi" перiоди, пiд час яких мають мiсце досить широко унiфiкованi "форми узгодження" щожо iнтелектуальних цiлей, критерiїв вiдбору тощо, та перiоди "переоцiнки", коли виникає сумнiв щодо самих цих критерiїв та цiлей. Перiоди "переоцiнки" не обов'язково потрiбно розглядати як кризи у строгому значеннi цього слова; це, швидше, перiоди, коли вiдсутнi "однозначнi критерiї нових iдей" (наприклад, немає зବ¬гальної згоди вiдносно поняття "наукове пояснення"). Саме у цей час виникає нагальна потреба у "практицi iндивiдуальних суджень". У термiнологiї Тулмiна ця вiдмiннiсть мiж типами наукової п¬ведiнки, домiнуючими у "рутинний" та "переоцiночний" перiоди ро第¬витку науки, являє собою вiдмiннiсть мiж "тактикою" (вирiшенням "головоломок" у розумiннi Т.Куна, коли вiдомими є правила та прин¬¬¬ципи дослiдження) i "стратегiєю" (вирiшенням широкомасштабних проблем, якi вимагають постановки питань стосовно пiдвалин самої науки) [Див.: 4.-с.371].
4. Така сама проблема, вважає Тулмiн, виникає у тих (вельми нечастих) випадках правничої практики, коли суддi вже не можуть опиратись на прецедент або писану конституцiю, а "змушенi перегля¬¬¬дати основоположнi цiлi законiв у новому iсторичному контекстi". У такiй ситуацiї вони не мають процедур прийняття рiшень, а викорис¬¬¬тання вже прийнятих норм "призводить до явних аномалiй та неузго䬬¬жень". Таким чином, на думку Тулмiна, логiка виявляється лише "слугою у справi осягнення основних людських цiлей". У описанiй правничiй ситуацiї суддя змушений обмежитись своїм "песональним" або "справедливим" з точки зору традицiйного права рiшенням, але воно є i "рацiональним" [Див.: 4. -с.372].
Цi чотири тези Тулмiна за своїм значенням далеко виходять за рамки власне його концепцiї i являють собою основну тему дискусiй у працях сучасних фiлософiв науки. Так, третя теза є не що iнше, як широко поширене розрiзнення, введене Куном, мiж "нормальною" та "революцiйною" наукою. Друга теза - соцiологiчна тема, що розгля¬¬¬дається Куном, Поланi, Хабермасом та iншими з рiзноманiтних точок зору. Перша теза обговорюється у працяї Фейєрабенда i "багато хто вважає, що вона присутня i в книзi Куна" (у пiслямовi до другого видання "Структури наукових революцiй"). Четверта ж теза є суто специфiчною лише для Тулмiна.
Основною з названих чотирьох є перша теза.
Логiчнiсть. Згiдно загальноприйнятих поглядiв, логiчнiсть ознବ¬чає певну властивiсть пропозицiональних систем, тiсно пов'язану iз формальною загальнозначущiстю. Система є логiчною, колиу її основi лежить деяка множина прийнятих правил та процедур i мiж всiма її речннями мають мiсце логiчнi вiдношення, що утворюють деяку струꬬ¬туру доведення.