Проблеми реконструкції в науковому пізнанні
У працi "Iсторiя науки та її рацiональнi реконструкцiї" Лакатос вказує, що дослiдницькi програми являють собою великi науковi д¬сягнення, "якi можна оцiнювати на основi прогресивного чи регр嬬¬сивного зрушення проблем, (при цьому) науковi революцiї полягають в тому, що одна дослiдницька програма (прогресивно) витiсняє iншу"[8. -с.204]. Ця методологiчна концепцiя пропонує нову рацiональну реконструкцiю науки на пiдставi визнання метод¬логiчної функцiї iсторичних змiн.У конвенцiоналiзмi ця методологiя запозичує дозвiл рацiонально приймати за угодою не тiльки просторово-часовi одиничнi "факт󬬬альнi твердження", але також i просторво-часовi унiверсальнi т嬬¬орiї, що дає змогу зрозумiти безперервнiсть росту науки. Фундамен¬¬¬тальною одиницею оцiнки, за Лакатосом, повинна бути не iзольован теорiя чи сукупнiсть теорiй, а "дослiдницька програма" з кон¬¬¬венцiонально прийнятим (а тому - згiдно заздалегiдь вибраних рiшень - "неспростовним") "жорстким ядром" та з "позитивною еврис¬¬¬тикою", котра визначає проблеми для дослiдження, видiляє захисний пояс для допомiжних гiпотез, передбачає аномалiї та переможно п嬬¬ретворює їх у пiдтверджуючi приклади - все це у вiдповiдностi до заздалегiдь визначеної програмою проблеми. Вчений бачить аномалiї, але, оскiльки його дослiдницька програма витримує їх тиск, вiн м¬же вiльно їх iгнорувати. Насамперед позитивна евристика його про㬬¬рами, а аж нiяк не аномалiї, диктує йому напрямки дослiджень.
Лакатос пише: "Тiльки коли активна рушiйна сила позитивної е⬬¬ристики послаблюється, аномалiям може бути придiлена бiльша увага. Методологiя дослiдницьких програм може пояснити високий ступiнь автономностi теоретичної науки, чого не здатна зробити незв'язна низка припущення та спростувань наївного фальсифiкацiонiста. Те, що для Поппера, Уоткiнса та Агассi виступає як зовнiшнє, м嬬¬тафiзичне, тут перетворюється у внутрiшнє - в незмiнне ядро про㬬¬рами" [8. -с.263].
Методологiя дослiдницьких програм пропонує картину наукової гри, котра вiдрiзняється вiд подiбної картини методологiчного фальсифiкацiонiзму. Вихiдним пунктом тут є не встановлення фаль¬¬¬сифiкованої (а отже - несуперечливої) гiпотези, а висунення дослiдницької програми. Проста фальсифiкацiя (у попперiвському р¬зумiннi) не веде до вiдкидання вiдповiдного твердження. Простi "фальсифiкацiї" (тобто аномалiї) мають бути зафiксованими, але зовсiм не обов'язково реагувати на них. Лакатос стверджує, що "зникають великi негативнi вирiшальнi експерименти Поппера: "вирiшальний експеримент" - це почесний титул, який, звичайно, м¬же бути присвоєний певнiй аномалiї, але тiльки через довгий час пiсля того, як одна програма була витiснена iншою" [8. -с.268]. Згiдно Поппера, вирiшальний експеримент описується деяким прийня¬¬-тим базисним твердженням, несумiсним з теорiєю, згiдно ж метод¬логiї дослiдницьких програм, жодне прийняте базисне твердження сବ¬ме по собi не дає вченому права вiдкидати теорiю. Такий конфлiкт може призвести до проблеми (в тiй чи iншiй мiрi важливої), але нi за яких умов не може привести до перемоги. "Природа може вигукнути "Нi", - зауважує Лакатос, - але людська винахiдливiсть - на прот謬¬вагу думцi Поппера - завжди спроможна вигукнути голоснiше" [8. -с.269]. Вiн вказує на той факт, що при деякому успiху можна арг󬬬ментовано захищати будь-яку теорiю (навiть якщо вона - хибна) тр謬¬валий час. Тому необхiдно вiдмовитись вiд наївної попперiвської моделi "припущень та спростувань", тобто моделi, у якiй "за вис󬬬ненням пробної гiпотези слiдує експеримент, що показує її поми묬-ковiсть; жодний експеримент не є вирiшальним в той час (i бiльш того, до часу), коли вiн проводиться (за винятком, можливо, його психологiчного аспекту)" [8. -с.266].
Необхiдно вiдзначити, що методологiя науково-дослiдницьких програм є набагато бiльш строгою, анiж конвенцiоналiзм Дюгема: замiсть того, щоб вiддавати вирiшення питання - коли слiд вiдмов謬¬тись вiд деякої "структури"? - на розгляд невиразного дюгемiвськ¬го здорового глузду, Лакатос вводить жорсткi елементи до оцiнки того, прогресує деяка програма чи регресує i витiсняє одна прогрବ¬ма iншу чи нi. Тобто, вiн вказує на критерiї прогресу та регресу програм, а також на правила усунення дослiдницьких програм в цiл¬му. "Дослiдницька програма вважається прогресуючою тодi, коли її теоретичний рiст випереджає її емпiричний рiст, тобто, коли вона з деяким успiхом може передбачити новi факти ("прогресивне зрушення проблем"); програма регресує, якщо її теоретичний рiст вiдстає вiд її емпiричного росту, тобто, коли вона дає лише iз запiзненням п¬яснення або випадкових вiдкриттiв, або фактiв, передбачених та вiдкритих конкуруючою програмою ("регресивне зрушення проблем")" [8. -с.205]. На думку Лакатоса, якщо дослiдницька програма прогр嬬¬сивно пояснює бiльше, анiж конкуруюча, то вона витiсняє її i ця конкуруюча програма може бути усунена.Усерединi (в рамках) дослiдницької програми - деяка теорiя може бути усунена лише кращою теорiєю, тобто такою теорiєю, котра має бiльший емпiричний змiст, анiж її попередниця, i частина якого пiзнiше пiдтверджується. Для такого замiщення однiєї теорiї iншою - кращою - зовсiм не обов'язково, щоб перша теорiя була "зфаль¬¬¬сифiкована" у попперiвському розумiннi. Таким чином, у Лакатоса науковий прогрес виражається прикладами верифiкацiї додаткового змiсту теорiї, а не фальсифiкуючими прикладами. Емпiрична "фаль¬¬¬сифiкацiя" теорiї та реальна "вiдмова" вiд неї стають незалежними подiями. "До модифiкацiї теорiї, - вважає Лакатос, - ми нiколи не знаємо, як вона могла б бути "спростована" i деякi найцiкавiшi м¬дифiкацiї обумовлюються "позитивною евристикою" дослiдницької програми, а не аномалiями" [8.-с.247]. Тому Лакатос наголошує, що ця вiдмiннiсть має важливi наслiдки i веде до рацiональної реконс¬¬¬трукцiї змiн у науцi, вiдмiнної вiд попперiвської.
Проте, Лакатос визнає, що пiсля вiдмови вiд вимоги прогреси⬬¬ностi кожного окремого кроку науки дуже важко вирiшити, "коли дослiдницька програма безнадiйно регресувала чи коли одна з двох конкуруючих програм досягла вирiшальної переваги над iншою. ...Мудрим можна бути лише пiсля подiй (заднiм числом)" [8.-с.244].