Вишиту шовком сорочку я у душі збережу

Вишні рясні при вікні

Приспів. Хрестиком виший, матусю,

Рідні сади і поля

Може, вже я не вернуся

Вранці стрічать соловя

Виший барвистим узором

Хату у ріднім краю

Видиш заплакані зорі

Падають в душу мою

Пр. За океаном далеко

В час, як приходить, весна

Виший ми клекіт лелеки

На золотих ясенах

Приспів

Виший ми, мамо, сорочку

Виший у ріднім краю –

Згадку про ласкаві очі

Спогад про ніжність твою

Приспів

Будуть роки пролітати

В даль за життєву межу,

Вишиту шовком сорочку

Я у душі збережу.

Уч. Сорочці наші пращури поклонялися як чарівній силі, як оберегу. Кажуть було так. В Токіо, під час одного з концертів української капели бандуристів, слухачів зібралося чимало. Але виступ сприймали отримано. Тоді відомий японський композитор Гоо Кітагава, котрий вів концерт, пішов за лиштунки, надягнув вишиту сорочку й знову вийшов на сцену. Присутні встали. Наша вишиванка справила магічну дію.Вч. Народна мудрість залищила нам прислів’я, приказки, пісні, пов’язані із сорочкою. Хто не чув з вас коломийок, що барвисті, як вишивки, яскраві, ніби писанки, рельєфні, мов різьба по дереву. І в цих дивовижних витворах української душі теж часто співається про вишиванки.