Вишиту шовком сорочку я у душі збережу

Вже вітер осінній колише калину

Чекаю пісень, що до мене прилинуть

Бабуся сорочку сідає кроїти,

А там забувають небачені квіти

На ній оживають прадавні веснянки

І спів чорнобривців, ромашок зітханняТа промені перші калинових ранків,

І лебедя клич про самотнє смеркання

То ж я зберігаю сорочку і досі

Милуюся, які чепурні ці віночки

Вдихну її запах, чолом притулюся

Гаптована ж сонцем і серцем бабусі

9 уч. Спочатку сорочку не оздоблювали. Вона була простого покрою. Складали тканину вдвоє, вирішували горловину і приточували рукави – два зшиті прямокутні полотнища. З часом технологія пошиття сорочки ускладнилася. І тепер чоловічі і жіночі сорочки істотно відрізняються.

Сорочки найчастіше шили в четвер, бо це був благополучний день тижня.

Здавна наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки. Приписували її чарівну силу. Вважали, що той, хто одягнув чисту сорочку почував себе здоровим. А щоб бути здоровим, треба носити лляні або конопляні сорочки з прядива, бо вони мають такі ефірні масла, що захищають жіночу утробу від шкідливого атмосферного впливу і випромінюють із тіла усіляке накопичення там зла.

Сорочки іншого ґатунку такого впливу не мають, а навіть навпаки все штучне веде до штучності в організмі, особливо до руйнування кістяка, реформованості хребта у дітей.

10 уч. Переодягалися щонеділі. Дітям давали сорочку в суботу ще за днини. Часом траплялись і прикрощі. Ось що розповідає Василь Щучак у вірші “В сорочечці”

Сварила мати на синочка:

“Чому бруднесенька сорочка?

Ти вранці тільки одягнув?

Соночок голову зігнув і

Мамі стиха відповів:

“Я вишеньки в сорочці їв”