Вишиту шовком сорочку я у душі збережу

Я піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку

Серце, мій соколику, ти не сердься –

Буде ти носить її коло серця

Уч. Весільна сорочка була особлива:

“В якій вінчатися, в такій і кінчатися”, казали люди. Отож, весільна соочка, зберігалася аж до смерті, більше з дня весілля не одягалась.

В деяких місцевостях дочка в річницю свого весілля несла в дар татові і мамі вишиті власноручно сорочки. Вони взамін повертали її ту першу, яка була вшити в крижми. Дочка витирала нею обличчя і приказувала: “Би була я такою здоровою та гожою, як коло маминих грудей”.

Уч. А щоб зваби не було, що зле до тіла не приставало, то першу сорочку із нового полотна одягали на збитий із двох кілків хрест, бо щось могло до ниток, прядива, полотна пристати.

Сорочку, яку готувала дівчина в дар свекрусі перед вишиванням вибілювала у солоній воді “би сльози за нею не текли”. Інколи нові сорочки розкладали на квітучий сонях “би сонце їх проварювало”. Дочка ніколи не вбирала маминої сорочки, бо могла повторити у судьбі мамине лихо. З своїх сорочок дівчата ніколи не давали зачинати узору “би не пішла з тим узором судьбою”. Узори для сорочок не запозичались, бо ж не можна позичати чужу долю.

Дівочі сорочки вимережувалися тільки білим шовчиком, до жіночих – додавалися ще й рожевий та жовтий. А вузенький віночок на буденних сорочках могли вишивати різнокольоровими нитками.

З особливою пошаною відносяться українці до вишиваної сорочки, як оберегу, що супроводжує людину від народження і до останнього подиху, оберігає від усього злого.

Збираючись у далекі краї, покидаючи рідну домівку брали і беруть із собою сорочку. А.Малишко згадував як перед мобілізацією відвідав свою матір, а вона, зібравши в дорогу сина, мовила: “Андрію одягни білу сорочку”.

-Може, тому, - згадував Малишко, - що мама подарувала мені вишиванку, я лишився живим.

Пісня “два кольори”

Вч. (На фоні молодії пісні “Чуєш, брати мій”)

Українські вишиванки... Разом з нашими земляками помандрували вони далеко за океани і моря, Там вони зберігаються як дорогоцінні реліквії, нагадуючи рідну сторону. Про це і говориться в пісні “Виший мені, мамо, сорочку”, яка присвячена 100-річчю еміграції українців за океан.

Слова М.Михайліва, муз. М.Романишина

Виший ми, мамо, сорочку

В рідній моїй стороні

Гори там виший рядочком,