Вишиту шовком сорочку я у душі збережу

На тижні, особливо у понеділок або п’ятницю, переодягатись в чисту сорочку не можна було. Хто переступав засторогу, мав неприємності.

Сорочку, яка сушилася знімали до заходу сонця, щоб в неї не вселився злий дух. Люди вірили, що рано одягнена сорочка – для Бога, в полудень – для людей, а ввечері – ля нечистої сили.

Жив з мамою маленький хлопчик. У нього сніжно-біла сорочка. Мама випрала її і повісила надворі сушитися. Надходила ніч... Хлопчик каже матері:

-Мато, я піду заберу сорочу

-Навіщо? – дивується мати

-Ніч торкнеться до білої сорочки

-Сорочка почорніє... Що я одягу?

Вч. Кожна господиня чи дівчина дбала, щоб сорочка була чиста і біла. Бо за сорочкою судили про жінку: дбала господиня чи ні. Багата чи бідна. Про це твердять і народні прислів’я та приказки. Які всі знаєте?

1.Така сорочечка, як кленів листок

2.Таке полотно, як запірок

3.Хоч латана, старенька, аби біленька

4.Така сорочка біла, як ніч

5.Маю доста сорочка: на свято – одна, а на будень – ще менше

6.Най буде драна. Але гарно прана

7.У суботу має бути гарна погода, бо сировина сорочка сушить

8.У бідної одна та гідна, а у багачки є повна скриня та й усі гарні, але сині

Уч. 11. Першу сорочку дитині шили з полотна, яким обвивають свічки хрещені батьки. Бо це полотно при охрещені отримує великий позитивний заряд, до нього дотикаються найваговитіші руки – руки свідків великої події, “Приписування до царства Христа”. Така сорочина загартовує тіло і духу.

Першу сорочку дитині обов’язково коло пазухи вишивали синім шовчиком, кілька хрестиків – на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Перші сорочки називали льолями. Дитина до 9-ти літнього віку – теж в льолі. На льолі по долині вишивали білими нитками ялички, би добре дитя росло, би силу мало, добру незрадливу долю (ялина відбиває суперників).

Льолю обов’язково треба було підперезувати аби чітко межувалося добро зі злом, не було “золотої”, такої пагубної середини. Не маля льоля ніколи комірця, аб розвійною була дорога. Від 9 до 13 р. йшли сорочечки з невисоким комірцем – стоячком, “гуляром”. Гуляр обов’язково мав мати вишиття “би борше до людей доросли та люди поміж себе прийняли”.

Уч. сорочки оздоблювали вишивкою, мережкою, виколюванням, занизуванням, затиканням. Особливо густо прикрашалися рукави, комір, поділ сорочки, бо вважалося, що саме там, де кінчалася тканина – панцир, найвразливіші для злих сил місця. Тому часто поли сорочки були вишиті, вигачкувані довгими стряпатими зубчиками, які відігравали роль оберегів – відбивали зло.