Українська мова
Окраїною називають якусь землю ті люди, які живуть у центрі, а не самі мешканці окраїни. З цього мало б випливати, що назву "Україна" при¬думали для українців поляки! Саме в цьому 5 січ¬ня 1939 року міністр закордонних справ Польщі полковник Бек переконував канцлера Німецького райху єфрейтора Шікльгрубера (Гітлера), заодно доводячи йому, що Карпатська Україна не має ні¬чого спільного з власне Україною, через що Кар¬патську Україну необхідно ліквідувати (В.Косик).
Незважаючи на примітивну бездоказовість тако¬го тлумачення слова "Україна", воно дожило не лише в побутовій свідомості багатьох поляків, а й у польській науці до наших днів. 1992 року вий¬шла польською мовою "Історія Польщі" О.Галецького (переклад з англомовного видання 1956р.), у якій читаємо, що назву "козаки" дали "важкій для означення суспільній групі, яка виникла на "Україні", тобто на окраїнах держави Ягеллонів".
У часи, коли вперше письмово згадується Ук¬раїна, Казимир Справедливий не володів навіть всіма польськими землями. Це вже пізніше, через півтора століття, інший Казимир, якого поляки називають Великим, зрозумівши, що дорога на захід йому заказана німцями, "знайшов за це зразу ж значну компенсацію на сході, де відкрились мало не безмежні перспективи для Польщі" (О.Галецький).
Розпочавши реалізацію цих перспектив у 1340 році, поляки з часом зуміли заволодіти всією Ук¬раїною. А щоб утримати її в покорі, щоб довести собі і іншим легітимність свого панування на чужій землі, використовували найрізноманітніші засоби, в тому числі й словесні. Цьому мала слугувати і версія, що поляки охрестили Україною свою ок¬раїну. Як сміють українці говорити про якусь са¬мостійність, коли сама назва їхньої землі свідчить про її приналежність до Польщі?
14. Не спромоглись на щось оригінальніше і ро¬сійські "заєдінщікі". Вони теж віддавна пишуть і говорять, що Україна - це окраїна. Розуміється, не Польщі, а, як здогадується проникливий чи¬тач, - Росії. Цю думку настирливо пропагував ві¬домий російський шовініст В.Шульгін, який закликав організувати проти українства хрестовий похід. Полтавський губернатор у 1914 році в ра¬порті міністрові внутрішніх справ Росії пропонував "слово "Україна" пояснювати як "окраїну" Росій¬ської держави в давні часи". В окраїнності України переконані і ті нинішні російські діячі, що пропо¬нують альтернативу: або Україна знову приєдну¬ється до Великої Росії, або - війна. І зовсім не суттєво, що столиця майбутньої Росії - Москва згадується вперше як маленька застава під 1147 роком, а Московської - Російської - Радянської держави ще довго на світі не було, коли, наприк¬лад, Галичину літописець називав Україною у 1189 році.Страшно цікаво, як би тлумачили назву "Укра¬їна" турки, коли б наша земля свого часу разом із Молдавією опинилась у складі Оттоманської Порти?
15. Було б помилково вважати, що антиукраїн¬ські ідеї йдуть лише із Заходу на Схід, тобто з Польщі до Росії. Тут спостерігаємо двосторонній рух. Ще на початку нашого століття один поль¬ський політик писав: "Русь-Україна є третім складником троїстої єдності майбутньої Речі По¬сполитої". Їдея була запозичена у чорносотенців, які говорили про "триєдиний русский народ". Ця думка продовжує тліти у середовищі польських і російських україножерів і в наші дні.
16. До назви "Україна" мали неабиякі претензії і галицькі москвофіли, підтримувані російським урядом і чорносотенними організаціями на кшалт "Союза русскаго народа". Щоб скомпрометувати цю назву в очах західних українців, вони стверд¬жували, що її видумали "ляхи", аби розчленувати "єдіную русскую народность".
17. Воістину, мав рацію поет:
/ на зло ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко).
Намагання україножерів минулого виявилися марними. Такими ж безплідними будуть старання їхніх нинішніх послідовників.