Українська мова
2. Більшість гіпотез щодо прабатьківщини слов'¬ян локалізує її цілком або частково на території сучасної України, а за географічні орієнтири пере¬важно беруться Дніпро, Дністер і Карпати.
3. За відомостями, зафіксованими в пам'ятках писемності, історія східних слов'ян "почалась у VI столітті на самому краю, в самому кутку нашої рівнини, на північно-східних схилах і передгір'ях Карпат" (В.Ключевський), де утворився військо¬вий союз слов'ян, очолюваний дулібським князем. Подібні форми політичної організації суспільства були властиві й іншим племенам. На думку ж М. Грушевського: "За поріг істо¬ричних часів для українського народу можна прийняти IV століття нашої ери, коли ми маємо вже відомості, котрі можна прикласти спеціально до нього. До цього часу ми можемо говорити про нього, як про частину слов'янської групи племен...".
Зрозуміло, що початок формування мови збіга¬ється з початком формування народу.
Унаслідок міграційної взаємодії людності дулібського та інших племінних об'єднань, а можливо, за певної участі й неслов'янських племен, сфор¬мувався етнос, котрий на початку IX століття ство¬рив державу, відому під назвою Київська Русь.
4. Чи існувала єдина давньоруська мова, чи на¬селення Русі користувалось діалектами, а за мову писемності правила запозичена разом із християн¬ськими книгами церковнослов'янська (давньоболгарська) мова? На ці питання немає єдиної від¬повіді, як і на питання, коли почали формуватись українська, білоруська та російська мови.
5. "Найважливіші фонетичні, граматичні та лек¬сичні особливості української мови почали зарод¬жуватися й розвиватися ще з XII ст.; у ХІУ-ХУІ ст. у своїй фонетичній системі, граматичній будові і словниковому складі вона вже сформувалася як окрема східнослов'янська мова - мова українсь¬кої нації, українська національна мова". Наведе¬ний пасаж із академічної "Сучасної української лі¬тературної мови" (Вступ. Фонетика. К., 1969, с. 10-11) відображає офіційно-науковий погляд на походження української мови.б. Офіційність і "єдиноправильність" цього твер¬дження не випадкова. "Початок утворення росій¬ської мови відноситься до кінця XII ст., коли на північному сході створюється сильне Володимиро-Суздальське князівство. (...). Початок української мови також пов'язується з кінцем XII ст., коли від¬бувається відокремлення північно-східної Русі від південної" (Ф.П. Филин. Происхождение русского, украинского й белорусского языков. Л. 1972, с- 61). Виходить, якби не відокремилась північно-східна частина Русі, то не почала б формуватись українська мова, а точніше, мова, якою розмовля¬ли на території Київської Русі, не трансформува¬лась би в напрямку майбутньої української мови. Ще рівнозначно абсурдному твердженню, що ко¬ли б не утворилася румунська мова, то на території колишньої метрополії Римської імперії не виникла б італійська мова, або, що коли б у Південній Аф¬риці не сформувалась мова африкаанс (бурська мова), то нідерландська мова, котра дала початок мові африкаанс у XVII столітті, так і застигла би на місці...
7. Зрозуміло також, чому офіційна радянська наука вважала за початок існування української мови XIV століття: саме тоді починається тріум¬фальна історія Московської держави.
Проте чимало авторитетних учених (Ф. Міклошич, А. Шляйхер, О. Бодянський, П. Житецький, О. Потебня та ін.) вважали, що українська мова виникла значно раніше XIV століття і бере свій по¬чаток зі спільнослов'янської мови. Академік А.Кримський писав, що українська мова уже в XI столітті існувала "як цілком рельєфна, певно оз¬начена, яскраво-індивідуальна одиниця".
Твердження про праруську мову - непотрібна і шкідлива гіпотеза, котра тільки заплутує історію української мови, - говорив Є.Тимченко. "Три східнослов'янські мови: українська, білоруська й російська - зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і т. зв. "праруської" спільної мови ніколи не було" (Ї.Огієнко).
Подібно висловлюються й сучасні видатні учені. В "історичній науці не існує достатніх доказів іс¬нування єдиної руської народності", - пише іс¬торик-поліглот О.Пріцак.
Звертає на себе увагу те, що ніхто не говорить ні про спільнозахіднослов'янську, ні про спіль-нопівденнослов'янську народності і мови. Чому ж так настирливо говорять про спільно¬східнослов'янську народність і мову? Чи не для того, аби за допомогою псевдоісторичних мані¬пуляцій довести, що українці - "молодший брат"?
В історіографії широко відома думка М.Марке¬вича, за якою великороси - народ, похідний від українців: український народ сформувався в неза¬пам'ятні часи, а великоруський виник набагато пізніше з переселенців із території Русі-України, змішаних з угро-фінськими і тюркськими племе¬нами. Такої думки дотримується чимало російсь¬ких вчених. А славетний мовознавець князь Н.Трубецькой у 20-30 роках нашого століття на¬зивав росіян туранцями (тюрками), яких поєднує із слов'янами тільки мова.