Українська мова
значна частина західних територій Галицьке-Во¬линського князівства згодом відійшла до інших на¬родів - Польщі, Румунії, Угорщини, Словаччи¬ни). До самого кінця XIV століття Київ - "мати городів руських" включався в територію Великої Русі.
Пізніше константинопольський патріархат почав називати Великою Росією Московщину, в зістав¬ленні з тією ж таки Малою Росією - Галицько-волинською державою. Потім назва "Мала Росія" була поширена на всю територію України - ко¬лишньої метрополії Київської Русі. Спрацював принцип аналогії: Малою Грецією називали ко¬лись власне Грецію (метрополію), а Великою Гре¬цією - колонізовані греками землі. Та ж аналогія прослідковується в історичних назвах Малої і Ве¬ликої Вірменії, Британії, Польщі.
"Назви "Мала Русь" і "Велика Русь" утворені грецькою психологією і пішли з синоду царгородського патріярха в 1303 р. з справи утворення Галицько-Волинської митрополії" (С.Шелухин).
6. У XVII столітті слово "Росія" припало до впо¬доби дякам (чиновникам) царя Олексія Михайло¬вича, а тоді вже всій державно-церковній верстві на чолі з самодержцем. Проте ця назва загально¬прийнятою і офіційною стала не зразу. Ще у 1713 році посол Московії в Копенгагені отримав розпо¬рядження: "У всіх курантах (газетах. - В.!., Я.Р.-В.) друкують державу нашу Московською, а цього ради звольте застерегти, щоб друкували Російською, про що й іншим по всіх дворах писано". Бо й справді ніхто в Європі не плутав Русь (Ук¬раїну) з Московією. Так, 28 листопада 1649 року амбасадор Франції у Польщі Арпажон писав своєму урядові: "Весь руський народ, що простя¬гається до Литви і Вісли, піднявся проти корони".
7. Цар Петро І заборонив називати Україну Рус¬сю. В Росії було заборонено також слово Україна.
8. Теорію єдності Русі-Росії розробили у XVIII столітті німці, зокрема Ф.Міллер. Катерина II за-грозила всім не згідним із цією теорією тюрмою. А першим почав доводити, що Москва - спадко¬ємниця Києва, ще в сімдесятих роках XVII сто¬ліття ректор Київської колегії і архимандрит Ки¬єво-Печерського монастиря І.Пзель. Він теж був з походження німець, і є підстави вважати, що свою концепцію обгрунтував не безкоштовно.У 1920 році окуповану Західну Україну в Поль¬щі офіційно почали називати "Малопольска Всходня", українців "русінами", а їхню мову - "русінською". Таке ставлення до українців знай¬шло і "наукове обгрунтування". Наприклад, поль¬ський історик Равіта-Гавронський у 1923 році пи¬сав, що назви "Україна" і "український" - це "шовіністичні вибрики ... М.Грушевського".
Подібну політику назв провадив і ліберальний уряд міжвоєнної Чехословаччини на Закарпатті.
9. У чому причина такого неприйняття слова Україна?
"Ім'я "Україна" зростається з сими змаганнями і надіями, з сим бурливим вибухом українського життя, що для пізніших поколінь стає провідним вогнем, невичерпним джерелом національного і суспільно-політичного усвідомлення, надій на можливість відродження і розвою" (М.Грушевський).
Значеннєвими складниками слова "Україна" і для українців, і для їх зажерливих сусідів завше були три ідеї: "незалежність", "відродження", "со¬борність" українського народу. Тому й було це слово для україножерів тріскою в оці, тому й на¬магались вони знищити назву, щоб зробити загла-ду самій Україні.
10. Поєднання у слові "русский" значень слів "руський" і "російський" давало і дає багатьом "заєдинщикам" робити висновки подібно до Со-лженіцина: "Зто все - приду манная невдавне фальшь, что чуть не с IX века существовал особый украинский народ с особьім не-русским язнком". Справді, ні народ, ні його мова тоді не називались українськими. Але це зовсім не означає, що вони були російськими, як не були росіянами члени створеної у Львові в 1848 році "Головної Руської Ради", на що натякає Солженіцин.
З таким же успіхом можна було б зарахувати до росіян Б. Хмельницького, котрий казав до поль¬ського посла: "Я став уже паном усієї Русі і не віддам її ніколи". Або ще одного Гетьмана, який підписав "Гадяцький трактат": "Іван Виговський, гетьман військ руських власною рукою". І. Маркіяна Шашкевича з його щемливими рядками:
Руська мати нас родила,