Українська мова
Стосовно стану української мови територія України виразно поділяється на три головні частини - (1)Західну Україну, (2)Крим, (3)Східну Україну. Найкращій стан української мови в Україні Західній: тут вона набула повної поширеності серед українців, як у селі, так і у місті, а це сприяє її поширенню і серед інших місцевих етносів. Засвоєння української мови як державної в Криму найскладніше, бо російське й кримськотатарське населення тут численно переважає українців.Усе ще несприятливий для української мови клімат східноукраїнського міста викликається кількома чинниками. Суто лінгвістичний серед них аж ніяк не головніший. Причини- зовнішньо- і внутрішньополітичного становища України.
Оскільки наша мова багато десятиліть нищилася на державному рівні, то і про її відродження має подбати насамперед держава. Такий підхід має історичне коріння. Відомо, що виникнення Запорозької Січі спричинило створення системи захисту нашої віри, культури, освіти та мови. Могутній поштовх для розвитку отримала народна мова за часів Гетьманщини. Але подальша доля нашої культури на своїй землі склалася трагічно: "велика руїна" держави зумовила руйнацію й української мови. Історія імперського правління переконливо довела: коли мова будь-якого народу витісняється із сфери державного функціонування, то вона відразу ж починає витіснятись із сфери виробництва, освіти, науки, мистецтва та міжетнічного спілкування, а відтак і з сім'ї. А в кінцевому підсумку - із людської свідомості. Ми маємо нині українську національну державу без чітко викар-буваних національних ознак, без загальновизнаної й повсюдно утвердженої державної мови.
У мовній справі треба здійснити рішучу "операцію", як це зробили свого часу ізраїльтяни, французи, німці. Треба віддати Богові - Богове, а кесареві - кесареве. Це аж ніяк не означає ущемлення прав народів, які живуть поряд з нами. Нехай зберігають свою самобутність, оригінальність, привабливість у межах своїх громад, шкіл, родин, а в державній сфері виявлю таку саму законослухняність, як і титульне населення України. До речі, саме так поводяться некорінні народі в усіх країнах світу. Скажімо, українська діаспора в не менша, ніж російська в Україні. Українці там мають своїх шкіл, газет, радіо, телебачення. Та ніхто чув, щоб вони порушували питання про державність української мови в Російській Федерації, зневажали державну російську мову.
Досить безсоромно фарисействували з приводу двомовності в Україні. Двомовність у деяких країн; пояснюється тим, що до їх складу ввійшли певні кантоні провінції, регіони разом зі своєю землею і своєю мовою. А Україна створена лише за рахунок своія земель, вона ні від кого нічого не забирала. Навпаки,! частина наших земель належить нині Росії, Білорусі, Польщі та іншим сусідам. Тому єдиною державної мовою є мова корінної нації, яка створила нашу державу і дала їй назву - Україна. Природно, що в межах своє спільноти люди можуть спілкуватися найбільш прийнятною мовою, можуть створювати свої школи клуби, товариства. Але при цьому вони не мають права принижувати права громадян інших національностей, повинні свято поважати загальнодержавну українську мову, яка об'єднує всіх громадян України, є зрозумілої для всіх і є офіційною мовою всіх державних установ. Це - найвищий вияв демократії. З етичної точки зору порушувати нині питання про двомовність в Україні -аморально.
Час, зрештою, перестати збиткуватися з українське мови. Мовне каліцтво заполонило наші телеекрани. Назвіть хоча б один канал, що працює тільки державною мовою, пропагує українську культуру, літературну мову. А якщо вже іде програма новин українською мово то часто після того, як про них сповістили на інші каналах російською. Безневинний прийом, але ефективний. Немає мов кращих чи гірших. Усі мови й Специфічні, Немає серед них "провінційних ","хуторянських", "сільських" і "міських". Але є мові держави, яку треба поважати, оберігати й захищати. Нині, як ніколи, потрібен захист української, мови як державної, як штандарту нашої державності.
Висновки:
ХХ століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування.
На сьогоднішній день української мова є державною мовою України, яка для більшості її громадян є рідною, мовою українського народу, який творив її впродовж багатьох століть. Вона є багатою, мелодійною, довершеною, гідною того, щоб нею пишались. Рідна мова єднає сучасні покоління з попередніми і прийдешніми в єдине нерозривне ціле. Рідна мова - це етногенетичний код нації, божественна субстанція, своєрідна психологічна кров людини. Гине цей код, ця субстанція – гине і нація. Мова – неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань народу, запорука його подальшого культурного прогресу. Головна функція рідної мови полягає в тому, що вона є засобом спілкування, пізнання нагромаджених людством культурних цінностей, а також засобом самовираження особистості. Як форма вияву національної і особистісної свідомості вона є засобом самопізнання, саморозвитку людини. Тому проблема державності української мови – не лише політична проблема, це питання духовного життя і смерті кожної людини.Проте навіть поважні в адміністративно-правовому становищі мови не здатні самі по собі забезпечити її зміцнення й існування. За Конституцією, держава не тільки захищає, розвиває, утверджує українську мову як державну, а й сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів га національних меншин України. Проте, замість українського духовного відродження, сьогодні йде зворотний процес, що є наслідком відсутності серйозної гуманітарної політики й того факту, що основна частина бізнесу України — неукраїнська. І все ж у національно-демократичних колах сподіваються на виправлення становища. Бо питання мови в Україні — це питання національної безпеки та національної перспективи, і кожен має усвідомити свою особисту відповідальність й визначити своє особисте місце в тому змаганні, що сьогодні точиться навколо питання «бути чи не бути» Українській державі.