Українська мова
Українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов, вона навряд чи поступиться, наприклад, перед богемською щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, це мова, яка будучи необробленою, може вже порівнятись з мовами культурними; щодо гнучкості й багатства синтаксичного – це мова поетична, музикальна, мальовнича. Українською мовою можна передати найтонші відтінки почуттів і найскладніші наукові поняття, змалювати як реальні, так і найфантастичніші картини.
А в 30-х роках XX ст. відбулися відомі паризь¬кі конкурси на визначення мелодійності мови. Найбільші лігвістичні авто¬ритети континенту серед десятків і десятків європейських мов нашій українській визначили то 3-тє, то 2-ге, а то й 1-2 місце поруч італійської, французької, іспанської мов.
На думку відомого мовознавця, професора І.Ющука, українська мова фор¬мувалась не століттями, а тисячоліттями, її основні елементи виникли в ті часи, коли витворювалася латинська мова. А потім наша мова зазнала різних впливів: мови готів (ІІІ— IV ст, н.е.), мови гунів (IV— V ст,), тюркомовних аварів (УІ-УШ ст.). У VI— VII ст. українська мова вже мала окреслені, майже сучасні обриси, свідченням чого є сербо-хорватська мова. Справа в тому, шо предки сучасних сербів і хорватів у УІ-УП ст. н. е. переселились з Ураїни на Балкани, зберігаючи багато елементів, властивих лише українській мові. Че¬рез те і сьогодні сербо-хорватська мова і наша є близькі.
Є різні люди, різного культурного рівня і по різному вони ставляться до мови. Одні розуміють всю глибину значення мови в житті народу, тому плекають її і леліють, дбають про неї, невпинно збагачують свій словник, фразеологію, образність.Немає кращих і гірших мов, усі мови неповторно чудові. Але найкращою для людини повинна бути мова її рідного народу, мова тієї землі, на якій вона живе. Хто нехтує мовою предків, той не тільки зневажає їхню священну пам’ять, а й обкрадає себе, збіднює націю.
Українська мова в своєму домі, на споконвічній своїй землі, повинна посісти належне їй місце, даючи відповідний простір і для інших мов.
Джерела духовності - в народі, а значить, і в його мові. Отже, дбаючи про відродження мови у всіх галузях нашого буття сприятиме розквіту духу благородства й людяності. І ми повинні жити вірою в те, що наша національна мова як головний носій і виразник нашого народного духу не може загинути. Любов до рідної мови – то любов до зо здорової духовності, до знання, світла, інтелігентності, благородства, справедливості. Це почуття братерства між народами, бо який братній народ не втішиться ти, що поруч живуть люди, щасливі від пісні і мови своєї!
Любов до рідної мови не тальки не забезпечує любові й пошани до інших мов, а й навпаки – народжує, плекає, вирощує інтернаціоналістські почування.
Обстоюючи право української мови бути робочою мовою УРСР, реально запроваджуючи її в ділову й усну практику державних та інших установ на території України, необхідно пам’ятати, що наші стеління й вимоги будуть зведені нанівець, якщо забудемо надати мовам наших національних меншостей таке ж право, якщо не створимо для них реальних можливостей вільного життя й розвитку. Не уявляємо Україну без російських, єврейських, болгарських, угорських, татарських, польських, білоруських, гагаузьких шкіл, театрів, газет, радіо- і телепередач і т. д. Прагнемо багатомовності й рівноправ’я, бо лише вони здатні забезпечити для нашої мови політичну пошану й прихильність на кожному клаптику української землі і за її межами. Пошана й увага до всіх мов – іншого шляху до національної справедливості нема. Ми повинні пам’ятати, що живемо в родині націй і народностей, що збереження й зміцнення братерства між усіма мовами нашої Вітчизни – це священний закон. Це заповідали нам наші великі попередники, безіменні й відомі творці української мови.
Українська мова – державна мова України.
Душею кожною держави є нація. Народ не об’єднаний однією мовою, нацією ще не став. Тим самим захитується в своїх основах його держава. Тому кожна держава, дбаючи про своє майбутнє, першорядної ваги надає поширенню державної мови, в Україні – української. Доля України, її майбутнє, як незалежної, демократичної держави, залежать сьогодні насамперед від послідовності та рішучості у проведенні всього комплексу заходів, спрямованих на формування підвалин поліетнічної, але власне української держави. Іншими словами, щоб подолати негативні наслідки багатовікової бездержавності, потрібно не лише критикувати її, а й творити власну ідеологію державного будівництва.
У цьому широкому спектрі проблем надзвичайно важливе місце посідає проблема реального утвердження державності української мови в усіх сферах офіційного (та й неофіційного) використання. Визначення Конституцією України державності української мови, на превеликий жаль, не розв'язує проблеми. Повторюється ситуація минулого: коли найважливіші засади державотворення дуже пишно декларуються в Конституції і надалі залишаються "паперовими" правилами, а суспільно-громадське життя будується за принципами "тролейбусного мислення" з його критеріями, жаргоном, оцінкою. Скажімо правду: українську мову за останні 60 літ різними антидемократичними заходами, напівтаємними розпорядженнями й циркулярами майже витіснено з багатьох сфер життя. . В Україні стан її державної мови явно не задовільний. Це не означає, зрозуміло, що нема в ній жодних проблем змовами національних меншин, у тім числі найбільшої, російської. Проте парадоксальність мовної ситуації в Україні полягає в тім, що чи не в найгіршому стані в ній перебуває мова “національної більшини”, українська, а це негативно позначається на розвитку держави в цілому, бо не може процвітати держава, основний народ якої, стрижень нації політичної, принижено й занедбано. Неясно тоді для кого і для чого і для кого подібну державу було створено. Губляться підстави і перспективи її існування. А тому поряд із питанням військової, економічної, екологічної в Україні не менш гостро стоїть мовно-національної безпеки, яке ще чекає на свою розв’язку.