Міжнародна фінансова система

• встановлення офіційних курсів валют через визначен¬ня їх золотого вмісту і твердої фіксації долара;

• прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото;

• здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн з забороною таких операцій для всіх інших суб'єктів.

Якщо країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти до долара у встановлених межах коливань (±1%), вона могла, по-перше, використати частку свого золота — валют¬ного резерву для проведення стабілізуючих операцій на ва¬лютному ринку, по-друге, вдатися до цільових позик, що на¬давалися зі спеціального фонду МВФ, по-третє, провести девальвацію власної грошової одиниці. Зміна вартості (мас¬штабу цін) грошової одиниці понад 10% могла здійснювати¬ся лише за відповідною санкцією МВФ.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років ця система фак¬тично вичерпала свої конструктивні можливості, оскільки асиметрія резервних і звичайних валют до краю загострили суперечності між США і Великою Британією, з одного боку, і західноєвропейськими країнами та Японією — з другого.

Першим кроком на шляху до формування нової валют¬ної системи стало створення міжнародних платіжних засобів СДР (Special Drawing Rights) — спеціальних прав запози¬чення, а поворотним моментом стала відмова США від віль¬ного розміну доларів на золото для нерезидентів. У березні 1973 р. було здійснено перехід до плаваючих валютних курсів, а в липні 1974 р. валютний паритет було замінено валютним кошиком СДР.

СДР було випущено в обіг з 1 січня 1970 р. згідно з рішенням МВФ. Спеціальні права запозичення не мають власної вартості. МВФ визначає вартість СДР на основі середньозва¬женої величини ринкового курсу "валютного кошика" п'яти провідних валют світу, частка яких станом на 1 січня відпо¬відного року становила (див. табл. 1):

Таблиця 1. Визначення вартості СДР

Назва валюти

1981

19861991

1996

Долар США

42

42

40

39

Марка ФРН

19

19