Міжнародна фінансова система

Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового бан¬ку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулювання своєї заборгованості, для забезпе¬чення рівноваги платіжного балансу. Крім цього, названі країни можуть брати участь у конкурсних проектах зі спо¬рудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.Членство в цих організаціях накладає на їх учасників певні зобов'язання. Учасники повинні ставити до відома ці орга¬нізації про обраний країною правовий режим курсу націо¬нальної валюти та про всі зміни в ньому, уникати маніпулю¬вань валютними курсами або міжнародною валютною систе¬мою для врегулювання свого платіжного балансу та одер¬жання несправедливих переваг над іншими країнами-члена¬ми, прагнути до відміни валютних обмежень та не запрова¬джувати нові, створювати умови для запровадження конвертованості національної валюти, в будь-який час країни ма¬ють бути готовими надати повну інформацію про стан своєї економіки з ряду показників.

Специфічною міжнародною валютно-фінансовою органі¬зацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розра¬хунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейца¬рія). Він був створений як акціонерне товариство централь¬ними банками Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Італії, Франції, Японії і групою банків США. Його статутний капітал формується за рахунок продажу акцій центральним банкам країн-учасниць та на відкритому валютному ринку. Від¬повідно до Гаазької угоди одночасно він був заснований як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжна¬родним правом і яка користується привілеями й імунітетами, необхідними для виконання своїх функцій. Банк не є об'єк¬том швейцарського законодавства про компанії. Фактично Банк міжнародних розрахунків має статус міжнародного бан¬ку, який координує дії національних центральних банків.

Членами БМР е 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Згідно із Статутом на Банк міжнародних розрахунків покладено дві основні функції: сприяти співробітництву між централь¬ними банками, забезпечувати сприятливі умови для міжна¬родних фінансових операцій, діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнародних розрахунків своїх членів.

Свою основну функцію координатора центральних банків провідних розвинутих країн БМР успішно виконує і сьогодні. Він об'єднує центральні банки 33 країн, в основному євро¬пейських. Крім цього, він здійснює розрахунки між країна¬ми — членами Економічного і Валютного союзу, виконує функції депозитарію Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Отже, Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнародному регулюванню валютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:

• купівлю-продаж і зберігання золота;

• депозитно-позичкові операції з центральними банками;

• прийом урядових вкладів за особливими угодами;

• операції з валютою і цінними паперами (крім акцій);

• операції на світових ринках (валют, позик, цінних па¬перів, золота) як агента або кореспондента центральних банків;

• підписання угод з центральними банками з метою спри¬яння взаємним міжнародним розрахункам.

Головне джерело засобів БМР — короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків в іноземній валюті або золоті.

Найвищим органом БМР є загальні збори, які скликаються щороку з представників центральних банків країн — акціоне¬рів Банку, голоси яких розподіляються пропорційно до кіль¬кості їх акцій. Поточними справами керує Рада директорів.

Цікавою специфікою Банку є, з одного боку, сувора кон¬фіденційність його діяльності, а з другого — той незаперечний факт, що за роки свого існування він перетворився на про¬відний інформаційно-дослідний центр аналізу важливіших сучасних проблем розвитку міжнародних валютно-фінансо¬вих відносин. Його річні звіти — одне з найавторитетніших видань у фінансовому світі. Часто рекомендації БМР, підготовлені на базі консенсусу, у валютно-фінансовій сфері мають більше значення, ніж деякі міждержавні або наднаціональні рішення.