Міжнародні транспортні коридори - особливий пріоритет України на шляху інтеграції у світову економічну систему

Різкі коливання кон'юнктури призвели до істотних структурних зрушень у світовій торгівлі, що, зокрема, зумовило міжконтинентальне переорієнтування її стратегічних напрямків і сегментарні зміни структури світового ринку товарів і послуг. В результаті, починаючи із середини 80-х років, виявляється стійка тенденція до збільшення товарообміну між країнами Західної і Центральної Європи, з одного боку, і Азіатсько-Тихоокеанского регіону, Південно-Східної Азії й Індійського субконтиненту, з другого. Середньорічні темпи зростання при цьому становлять 5-13%. Системні аналітики США, Японії та Західної Європи одностайно прогнозують збереження цієї тенденції з одночасним збільшенням надходження товарної маси з Азії до Європи.

Саме ці об'єктивні зрушення в системі міжнародної торгівлі стимулювали появу і реалізацію інтеграційних ініціатив, спрямованих на створення у Західній Європі єдиного економічного простору, що споконвічно уявлявся як найбільша у світі зона вільного руху товарів, послуг і капіталів. Ці тенденції відбилися і на транспорті. Так, концепція глибинної інтеграції транспорту сприяла виробленню нової загальноєвропейської транспортної політики. Ця політика дуже швидко здобула визнання і була організаційно оформлена в документах транспортних органів країн і організацій ЄС. Вона втілилась спочатку в системі транс’європейських транспортних осей (декларація Комітету міністрів транспорту, 1983 р.), потім - інтермодальних транспортних мостів (1-а Загальноєвропейська конференція по транспорту, Прага, 1991 р.) і остаточно - у системі міжнародних транспортних коридорів (2-а Загальноєвропейська конференція по транспорту, Греція, о.Крит, 1994 р.).

Нині базова інтеграційна концепція транспорту просто у шаленому темпі переводиться у площину конкретних заходів і дій. Так, на Критській конференції 23 міністри транспорту європейських країн визначили 9 пріоритетних транспортних коридорів у напрямках Захід-Схід та Північ-Південь Європи. Облаштування цих дев'яти "критських" коридорів оцінено в 50 млрд екю. Завершення реалізації проекту - у 2010 р. І, нарешті, на 3-й Загальноєвропейській конференції по транспорту, що відбулася в Гельсінкі у 1997 р., обговорювалися підходи до вирішення першочергових проблем, пов'язаних з розвитком інфраструктури транспортних коридорів та визначенням джерел фінансування проектів у цій галузі, впровадженням інформаційних технологій і забезпеченням раціонального використання міжнародних транспортних коридорів.

Таким чином, були створені базові принципи й основи загальноєвропейської транспортної політики (т. зв. Празька декларація, прийнята на І-ій Загальноєвропейській конференції по транспорту в Празі - Чехія, 1991 р.). Ці положення після конференції в Гельсінкі (Фінляндія, 1997 р.) стали обов'язковими для країн, що бажають увійти в загальноєвропейське транспортне сполучення.

 

Критські МТК

 Відродження у сучасному трактуванні ідеї міжнародних транспортних коридорів має об’єктивні причини. Серед них проблеми подальшої інтеграції Європейських країн; зняття багатьох формальностей, пов'язаних із введенням єдиної грошової одиниці "євро", з перетином кордонів вантажами і пасажирами на території країн Європейського Союзу.

У березні 1994 р. під егідою Європейського Союзу на острові Крит (Греція) відбулася 2-а Загальноєвропейська конференція міністрів транспорту 23 європейських держав. На ній було погоджено і затверджено маршрути перших дев'яти європейських МТК. Надалі у літературі вони дістали назву "критських" за місцем їх затвердження. Зазначимо напрямки цих коридорів у залізничному сполученні:

1-й: Гданськ - Варшава - Мінськ - Москва;

2-й: Берлін - Варшава - Мінськ - Москва;

3-й: Берлін - Дрезден - Львів - Київ;

4-й: Прага - Будапешт - Бухарест - Софія - Алексанруполіс - Стамбул;

5-й: Трієст - Любляна - Будапешт (Братислава) - Львів;

6-й: Гданськ - Варшава - Краків;