Інфузійна терапія і парентеральне живлення

Поряд з розчинами глюкози для поповнення енергетичних ви¬трат використовують жирові емульсії (інтраліпід, ліпофун-дин). Застосування жирових емульсій показане при тривалому парентеральному живленні. Інфузія жирової емульсії дає можли¬вість з невеликою кількістю рідини ввести в організм максимальну кількість енергетичного субстрату. Ліпофундин та інтраліпід уводять у периферичні вени. Застосовують 10 % та 20 % розчини. Швидкість їх уведення не повинна перевищувати 20—30 крапель за 1 хв. Для зменшення гіперкоагуляції крові у флакон з ліпофундином необхідно додавати від 0,5 до 1 мл гепарину. З метою про¬філактики закупорки катетера в інтервалах між інфузіями його заповнюють розчином гепарину (0,2—0,3 мл гепарину на 5—8 мл ізотонічного розчину натрію хлориду). Для інфузії жирових емуль¬сій рекомендується використовувати систему з трійником, що дає змогу одночасно переливати 5 % розчин глюкози.

Протипоказаннями до застосування жирових емульсій є: нир¬кова недостатність, панкреатит, нефротичний синдром, цукровий діабет, набряк головного мозку, шокові стани, інфаркт міокарда, гіперліпідемія.

Корекцію пластичних потреб організму здійснюють за допомогою білкових препаратів, гідролізатів та розчинів амінокислот. З цією метою використовують білкові гідролізати (амінопептид, амінокровін) та амінокислотні препарати.

Білкові гідролізати являють собою продукт розщеп¬лення білка до стадії амінокислот та пептидів. Але треба сказати, що амінокислотні суміші кращі, ніж білкові гідролізати, оскільки з них створено найбільш вдале співвідношення незамінних аміно¬кислот для оптимального засвоєння їх організмом. Для корекції порушень білково-азотистого обміну найчастіше використовують амінокислотні препарати як зарубіжного, так і вітчизняного вироб¬ництва: аміносол (Швеція), альвезин (Німеччина), моріамін (Япо¬нія) та вітчизняні препарати — поліамін та амікін.

Переливання гідролізатів та амінокислотних сумішей почи¬нають через 1—2 доби після операції і відновлення діурезу та від¬сутності азотемії. Хворим з порушенням функції печінки та нирок переливати надмірну кількість амінокислот протипоказано. У се¬редньому за добу переливають 400—800 мл гідролізату або аміно¬кислотних сумішей. Гідролізати та амінокислотні препарати необ¬хідно переливати крапельно, повільно. Чим вища швидкість їх уве¬дення, тим більша частота трансфузійних реакцій.

Амінокислотні препарати необхідно вводити з глюкозою (через трійник) зі швидкістю 40 крапель за 1 хв. При швидкому введенні частина амінокислот не засвоюється і виводиться з сечею.

Важливим компонентом сумішей, що застосовують для паренте¬рального харчування, є вітаміни. Аскорбінову кислоту та вітаміни групи В уводять щоденно.

У разі парентерального харчування хворих з білковою недостат¬ністю (до- та в післяопераційний періоди) слід передбачати і одно¬часне поповнення дефіциту білка. Дефіцит позаклітинного білка швидко усувають шляхом уведення адекватної кількості альбуміну, протешу, плазми.

Ускладнення інфузійної терапії. Ускладнення під час інфузійної терапії можуть бути пов'язані з недоліками техніки проведення інфузії та властивостями засобів, що вводять. Розрізняють такі види ускладнень:

ускладнення, виникнення яких пов'язане з порушенням техніки проведення ін'єкцій (ушкодження судин, утворення гематом, трав¬ма навколишніх тканин, потрапляння сторонніх тіл або фрагментів катетера в судини, потрапляння інфузійних розчинів у навколосудинний простір, некроз тканин, асептичне запалення);

ускладнення, розвиток яких зумовлений порушенням техніки введення розчинів (повітряна та жирова емболія; тромбоемболія);

ускладнення, виникнення яких пов'язане з порушенням швид¬кості введення інфузійних розчинів (збільшення навантаження на серце, гіперволемія, набряк легень, набряк мозку);

ускладнення, спричинені зміною складу розчинів pH, температу¬ри інфузійних розчинів, локальним ушкодженням стінки судини, частковим гемолізом еритроцитів, порушенням осмолярності плаз¬ми, локальним охолодженням серця;ускладнення, зумовлені порушенням тактики проведення інфу¬зійної терапії (неправильний вибір судин для інфузії, порушення послідовності введення розчинів, надмірно тривалий період ін¬фузії);