Історія хвороби: хронічний лімфолейкоз
VІ.Група крові та резус-належність.
Група крові – А ( ІІ ) ; Rh+
VII.Реакція Васермана – негативна.
VIII. УЗД печінки і жовчного міхура: печінка значно збільшена (+6см), гомогенна, жовчний міхур овальної форми з помірно зтовщеними стінками.
Селезінка – гомогенна, значно збільшена (+8см).
Підшлункова залоза, нирки візуально без змін. (14.02.2000)ІХ Диференціальний діагноз
Беручи до уваги дані клінічного обстеження: наявність конгломератів лімфатичних вузлів (шийних, підщелепних, аксілярних і пахових), загальний стан хворого середньої важкості. Значне збільшення розмірів печінки і селензінки. Лабораторно: в крові зростання лейкоцитів до 135 х 109 / л, а також лімфоцитів 94%, зниження кількості еритроцитів до 2,7х1012 / л. Можна виділити ведучий синдром: лімфоаденопатії.
В основі хронічного лімфолейкозу лежить лімфоїдна гіперплазія, а також лімфоїдна метаплазія кровотворних органів (лімфатичних вузлів, селезінки, кісткового мозку), що часто супроводжується лімфоїдною інфільтрацією інших органів і тканин. Збільшення лімфовузлів і селезінки зумовлено значною проліферацією лімфоїдної тканини, що походить з ретикулярних клітин сенцитію і ендотелію синусів, внаслідок чого втрачається нормальна структура органів. Даний ведучий синдром лімфоаденопатії може мати місце при інших захворюваннях.
Лімфогрануломатоз
Можна виділити ряд ознак, що дозволяють відрізнити лімфоргануломатоз від хронічного лімфолейкозу. Чіткими ознаками лімфогануломатозу від хронічного лімфолейкозу є: 1) типова для лімфогрануломатозу клінічна тріада (хвилеподібна лихоманка, стійка сверблячка шкіри і різка пітливість; 2) характер лімфовузлів, котрі при лімфогрануломатозі мають різну консистенцію в залежності від фази розвитку, але в загальному більш щільні, ніж при лімфолейкозі; 3) різниця в картині крові (нейтрофільний лейкоцитоз, лімфопенія, гіпереозинофілія), різниця в мієлограмі та гістологічній структурі уражених лімфовузлів.
Інфекційний мононуклеоз
Диференціальна діагностика інфекційного мононуклеозу з хронічним лімфолейкозом полягає в наступном: хвороба протікає до чотирьох тижнів(а даний пацієнт хворіє більше року.) При інфекційному мононуклеозі виявляється інфекція в організмі.( а у даного хворого інфекція відсутня).Також характерна специфічна морфологія клітин—широка цитоплазма з фіолетовим відтінком,а у даного хворого специфічна морфологія клітин—відсутня,тому це захворювання можна виключити.
Туберкульозний лімфоденіт
Диференціальна діагностика туберкульозного лімфоденіту з хронічним лімфолейкозом заснована на частому співіснуванні туберкульозного ураження лімфовузла з туберкульозом легень, позитивних туберкулінових пробах, а саме основне – місцевих ураженнях лімфовузлів. При туберкульзному процесі лімфовузли звичайно спаюються між собою та шкірою внаслідок періаденіту. Лімфовузли щільні, не зміщуються, твердої консистенції, болючі при пальпаціїю. Уражуються казеозним некрозом і нагноюються з утворенням нориць, через які виділяється гній.
Лімфосаркома
Від лімфосаркоми хронічний лімфолейкоз відрізняється тим, що при лімфосаркомі уражені лімфовузли рано спаюються між собою і шкірою, утворюючи горбисті конгломерати. На відміну від лімфолейкозу лімфосаркоматоз протікає з помірним нейтрофільним лейкоцитозом, не дає звичайно генералізації і рано призводить до кахексії. Даний диф. Діагноз був проведений на основі синдрому лімфоаденопатії як ведучого.