Сенс смерті

Людина залишає після себе спадщину й відповідно ніби якусь часточку свого Я. І те, що залишають люди по смерті, стає основою для створення нових цінностей. Воно допомагає йти далі, досягти нових рубежів. Це стосується трудових звершень та ратних подвигів, духовних і матеріальних надбань, творів літератури й живопису, музичних творів, наукових винаходів, спортивних рекордів тощо.

Досягнення поколінь, що пішли від нас і залишили нам, нащадкам, боротьбу їхніх ідей, їхнє осяяння, подвиги, думки, сумніви, терзання, трагедії. На шляху до подвигів — усе це вічно живе, невмируще. Іскри людської думки, історичної пам'яті весь час ніби летять до нас із попелу минулого, підтримують живий вогонь нашого сьогоднішнього духовного життя. Прекрасно про це сказав поет Михайло Луконін:

Что можеш быть выше,

счастливей,

умней,

чем жить в полный рост, в полный свет,

в полный голос,

а что-то оставить Земле для ее сыновей —

дерево,

борозду,

молот,

мелодию,

колос!

Релігія не заперечує творчої діяльності індивіда, прокламує безмежні можливості людини, яка діє згідно з Божою настановою. Відтак, вона дає свою онтологію ціннісних орієнтацій людини. У релігійній аксіомі і буденній свідомості віруючих надприродне виступає тим початком, тією абсолютною істиною, на якій Грунтується все розуміння цінностей віруючого.

Так, Піко делла Мірандола у творі "Розмови про достоїнства людини" визнає за людиною можливість і здатність довільного розвитку і вільного формування свого буття. В ідеалістично-теологічній формі, яка визнає серединне положення людини між світом земним і світом небесним, він висловив одну з основних ідей гуманізму своєї доби: людина, яка володіє свободою вибору, сама взмозі стати своїм творцем і піднятися до богоподібної істоти або ж опуститися до рівня тварини.

Одначе свобода вибору залежить від світогляду людини, повинна узгоджуватися з Божественним прозрінням і допускається "лише у досконалій гармонії з Божественною волею і у премудрому плані світопорядку"(Богословские труды. — 1976. — Сб. 16. — С. 196-197.) для того, щоб "ще тут, на землі, прикрасити, перебудувати, богоуподібнити людину, яка шукає вічного порятунку"(Журн. Моск. патриархии. — 1983. — № 4. — С. 51.). В абсолютній згоді з Божественним прозрінням ми здійснюємо за власною волею, у поєднанні з волею Божою, свій життєвий шлях. Таким чином, у християнському вченні закладені підвалини гуманізму, які відкривають для кожної конкретної людини безмежні можливості, і завдяки цьому людина стає найвищою цінністю у світі.

Приклади реального життя засвідчують, що коли людина потрапляє у складні життєві перипетії, вона обов'язково звертається до релігії як до останньої надії на порятунок або поліпшення ситуації. І що тяжче людині, то палкіше вона молиться і просить у Всевишнього прощення та допомоги.