Сенс смерті

У роздумах про сенс життя неодмінно виникають думки про його скінченність. Таким чином, сенс життя особистості невіддільний від її ставлення до смерті. Уже у знайомій усім нам "Діалектиці природи" Ф. Енгельс писав: "Заперечення життя, по суті, у самому житті, тож життя завжди мислиться у співвідношенні зі своїм необхідним результатом, який міститься в ній постійно в зародку, — смертю", " . жити — значить умирати".

Прикладом також можуть бути міркування героя роману Франсуа Моніка "Дорога в нікуди" про безглуздість життя: "Смерть — єдина незаперечна істина, єдина ймовірність. Як же це? Чому як завше ходять трамваї? Треба зупинити всі поїзди, витягнути із вагонів усіх пасажирів, крикнути їм: "Хіба ви не знаєте, що на вас чекає? Адже ви всі помрете!" Навіщо люди читають газети, шукають у них те, що відбувається у світі? Яке це має значення, якщо кожний приречений померти? Перед цією звісткою такі нікчемні, такі непотрібні всі газетні новини. Навіщо чогось вчитися, коли завтра помреш і тебе, що гниє і розкладається, закопають у яму".

Усвідомлення факту скінченності свого біологічного існування с важливим етапом становлення уявлень людини про сенс життя.

Питання сенсу життя і ставлення до смерті не випадково взаємопов'язані. Цей зв'язок визначається передусім тим, що смерть, ставлення до неї, саме питання про можливість смерті як ситуації межової, екстремальної, не висуває питання про значення життя. Обмеженість життя, безсилля людини певним чином вплинути на тривалість свого життя (поки що!), незворотність і разом з тим несподіваність настання смерті ставлять людину перед питанням: для чого жити?

Л. М. Толстой також неодноразово повертається до теми сенсу життя і смерті. У своїй "Сповіді" письменник звертається до відомої східної байки про подорожнього, якого застав у степу розлючений звір. Рятуючись від звіра, подорожній стрибає у безводну криницю, але на дні бачить дракона, який, розкривши пащу, хоче з'їсти його. І нещасний боїться вилізти, щоб не потрапити до пащі розлюченого звіра, але й боїться скочити на дно криниці, аби не бути розірваним драконом, і тому чіпляється за гілки дикого куща, що росте в розщілині криниці, тримається за нього. Руки його слабшають, і він відчуває, що скоро повинен зустріти свою смерть, яка з обох боків чатує на нього; але він продовжує триматись І бачить, що дві миші, одна чорна, друга біла, підточують стовбурець куща, на якому він висить Ось-ось обірветься кущ, І він впаде в пащу дракона. Подорожній знає що він неминуче загине, але поки триває життя, він знаходить на листках куща краплі меду І злизує їх

Дійсно, що спонукає людину до останньої миті цупко триматися за гілки древа життя?

Однозначно відповісти важко Рефлекс самозбереження чи глибока віра у Всевишню силу, що здатна творити чудеса? Людина, яка починає жити у вірі, одразу відчуває, як розширюються межі життя, як земне наповнюється глибоким духовним змістом І життя набуває нового сенсу Таким чином, віра змінює людину І все довкола неї

Про невичерпність людського життя чітко й просто висловився А П Чехов устами одного Із героїв повісті "Аґрус" "Заведено говорити, що людині потрібно тільки три аршини землі Але ж три аршини потрібні трупу, а не людині Людині треба всю земну кулю, всю природу, де на просторі вона змогла б проявити всі властивості й особливості свого вільного духу"

Треба пам’ятати, що людина — Істота також І соціальна, І її емоції й прагнення значною мірою соціальне зумовлені Не становить винятку І страх смерті

Страх смерті, як І будь-яка Інша емоція вплетений у живу тканину світовідчуття у кожного в процесі соціалізації І під впливом Індивідуальних уроджених особливостей складаються відповідні способи емоційного ставлення до світу, стійкі риси такого ставлення й виражають світовідчуття людини Через це світовідчуття визначають як чуттєво-емоційне переживання людиною свого буття у світі Таким чином, воно також пов'язане з віддзеркаленням І творенням у свідомості минулого й майбутнього, на основі яких у людини виробляється ставлення до свого сьогоднішнього або сучасного стану в суспільстві ЦІ почуття та емоції можна поділити на дві групи позитивні як наслідок розуміння свого становища в суспільстві, сприйняття світу в цілому, негативні, які ведуть до тенденції заперечення цього світу в цілому або яких-небудь його явищ В обох випадках людина нібито дає чуттєво-емоційну оцінку свого місця й ролі в суспільстві та світові, протилежному її внутрішньому світу

Отже, світосприйняття залежить як від світогляду, так І від суспільної ситуації, в якій перебуває людинаПоряд Із різними класифікаціями емоцій цінною для емпіричного дослідження є система функціональних емоцій, яка була висунута К Ізардом Він визначає їх десять цікавість, радість, подив, горе, гнів, огидливість, презирство, страх, сором вина Ці емоції, як правило, утворюють відповідні комплекси Такі комплекси емоцій лежать в основі трьох типів світосприйняття оптимістичного, трагічного І жорстокого Страх смерті безпосередньо виражається у трагічному світосприйнятті й опосередковано — у жорстокому Вільне від нього тільки оптимістичне світовідчуття