Сенс смерті
Загалом можна підсумувати, що оптимістичне світовідчуття формується за умов, які сприяють задоволенню найважливіших потреб людини. Протилежні умови призводять до розвитку трагічного або жорстокого світовідчуття.
Відомо, що основу трагічного світовідчуття складають соціальні суперечності, тобто обставини, які спричинюють у людини невпевненість у завтрашньому дні, позбавляють надії на реалізацію концепції сенсу життя. Цей соціальний механізм найчастіше реалізується через людей, які мають розвинутий інтелект і здатні на поглиблені роздуми. Жорстоке світовідчуття розвивається тоді, коли соціальні суперечності сприймаються людьми як обтяжлива незадоволеність взаємостосунками з оточуючими, наслідками своєї роботи, характером дозвілля і неможливістю реалізувати свої плани.
Слід зауважити, що "страх смерті" — неоднорідне явище, і це дає підставу виділити чотири різновиди страху.
Перший різновид — страх перед "просто смертю", перед зникненням людини як індивіда, перед болем — провісником смерті і т. ін. Такс почуття страху може поєднуватися з думками, спрямованими на пошук шляху рятування від небезпеки. Це почуття може виливатись як в активну, так і в пасивну поведінку або взагалі зовнішньо ніяк не проявлятися.
З початком дії небезпечних чинників відчуття страху може трансформуватися в інші емоційні переживання: радість протиборства з носієм загрози, веселість, гнів або лютість, сміх (коли людина бачить, що ситуація, в яку вона потрапила, збоку виглядає кумедною і т. ін.).
Другий різновид "страху смерті" — це феномен, який задіяний виключенням особини зі стада, зграї. У людській же свідомості він віддзеркалюється вельми неприємним уявленням про втрату соціального статусу. Таким чином, другий різновид "страху смерті" набирає редукованої форми, тобто без будь-якого усвідомлення загрози безпосередньої смерті, а лише як дискомфортні переживання де соціалізації, що можуть виникнути (почуття ганьби, неуспішності, неповноцінності, непотрібності тощо). Інколи дискомфорт, спричинений сильними переживаннями, спонукає людину до самогубства (суїциду).
До третього різновиду належать явища, які умовніше належать до "страху смерті". Це скоріше опосередковане віддзеркалення у свідомості людини, не усвідомлюване нею ані як страх, ані як тривога, не асоційоване з поняттям "смерть". Це різної Інтенсивності дискомфортні відчуття, аж до відчуття "смертельної нудьги", яка "гірша від самої смерті", тому що може бути одним із провісників потягу до самогубства. Такий стан дуже складно висловити. Він, і то тільки приблизно, передається виразом: на душі нудно, моторошно, гидко і т. ін.
Відчуття такого дискомфорту можна позбутися лише усунувши його причини. І тоді дискомфорт як своєрідне відчуття "страху смерті" змінюється відчуттям "радості життя".
Четвертий різновид "страху смерті" — це відчуття, зумовлене "страхом" за збереження популяції (і окремих його членів), до якої належить особина, яка підтримує збереженість її членів. Зникнення більшості з популяції деяких видів тварин позбавляють особин, які залишилися, здатності успішно боротися за своє існування. Очевидно, цей тваринний "страх" став основою страху за дітей, батьків, рідних та знайомих. Водночас, саме цей інстинкт страху за інших людей породжує власну безстрашність.
Ці чотири різновиди "страху смерті" лежать в основі різних фобій, тривог, які простежуються у разі стресів та психопатологій.
Отже, тільки перший різновид страху безпосередньо пов'язаний з усвідомленням людиною своєї скінченності як біологічної істоти, загибель якої неминуче веде за собою й зникнення особистості. В основі трьох інших різновидів укорінені глибокі соціальні чинники, які заважають задоволенню багатьох важливих потреб людини і призводять до стану фрустрації.
Підсумовуючи вищезгадане, зауважимо, що страх смерті проявляється переважно у вигляді так званих негативних емоцій — переживання власне страху, печалі, страждання, вини і пов'язаного з нею почуття о сорому. Про всі ці негативні емоції вже йшлося вище.
Таким чином, страх смерті зумовлюють різні соціальні чвари (незалежно від того, де вони виникають, — у сім'ї чи суспільстві), які заважають зрозуміти й ре-аналізувати справжній сенс життя і позбавляють людину надії отримати статус соціального довголіття.Дієві в цьому плані й соціально-культурні чинники, які присутні в кожній культурі. У кожній культурі с смерть — логічне продовження життя, а образ смерті — викривлене відбиття життя. Релігійне мислення розглядає життя людини, а потім її смерть як закономірний наслідок божественної волі. Події реального, земного життя зумовлюють посмертне життя людини: "Земне життя визначає життя майбутнє, бо царство Боже твориться у душі людини ще на землі"(Журн. Моск. патриархии. — 1984. — № 9. — С. 42.). Життя Земне — це своєрідний фундамент, на якому будується життя Вічне. Отож, ставлення до смерті як до природного кінця притаманне релігійному світогляду, сприяло формуванню у людей психологічної толерантності" до страху хвороб і смерті.