Сучасні підходи до лікування легеневої артеріальної гіпертензії
У статті на основі з’ясування деяких механізмів розвитку легеневої гіпертензії розглядаються можливі механізми терапевтичного впливу з використанням найсучасніших фармакологічних середників: антагоністів кальцію, антикоагулянтів, простациклінів, антагоністів ендотелінових рецепторів. Незважаючи на те, що значна частина даних препаратів не зареєстрована в нашій країні, гадаємо, що представлені матеріали будуть мати для читачів журналу не лише теоретичний, а і значний практичний інтерес.
Ключові слова: легенева гіпертензія, ендотеліальна дисфункція, оксид азоту, вазодилататори.
Загальновизнаним є визначення легеневої артеріальної гіпертензії (ЛАГ), згідно з яким вона трактується як хвороба малих легеневих артерій, що характеризується судинною проліферацією та ремоделюванням. Легенева гіпертензія (ЛГ) призводить до прогресуючого збільшення легеневого судинного опору та в результаті — до правошлуночкової недостатності та смерті. Діагноз первинної (або ідіопатичної) легеневої гіпертензії може бути виставлений у випадку, коли не можна ідентифікувати жодного фактора ризику або причини, що могли б зумовити підвищення тиску в малому колі кровообігу. Діагностична класифікація легеневої артеріальної гіпертензії наводиться в таблиці 1. Слід зазначити, що незважаючи на новітні значні покращення в симптоматичному лікуванні ЛГ, на даний момент не існує терапії, за допомогою якої можна було б вилікувати ЛАГ. Однак протягом останніх 20 років спостерігається удосконалення різних варіантів лікування з метою збільшення виживання та покращення якості життя хворих з даною патологією.
Табл. 1Діагностична класифікація легеневої гіпертензії
Патофізіологічні особливості
Залишається нез’ясованим той факт, чи мають різні види ЛАГ спільний патогенез. Існують три фактори, що можуть призводити до збільшення легеневого судинного опору, який характеризує зазначену хворобу:
- вазоконстрикція,
- трансформація стінки легеневих судин,
До числа ймовірних чинників, які беруть участь у патогенезі ЛАГ, була включена велика кількість різних речовин. Останні дослідження молекулярних механізмів розвитку даної хвороби дозволяють припустити, що важливу, а можливо й основну роль у патогенезі ЛАГ відіграє ендотеліальна дисфункція. Встановлено, що хронічно порушене утворення таких вазоактивних медіаторів, як окис азоту та простациклін, поряд з пролонгованою надмірною експресією вазоконстрикторів (наприклад, ендотеліну 1) не тільки впливає на тонус судин, а і сприяє васкулярній трансформації. Розуміння зазначених механізмів патогенезу ЛГ свідчить, що дані речовини можуть бути логічними цілями для відповідного фармакологічного впливу.
Перебіг захворювання та виживанняДо впровадження сучасних терапевтичних режимів ідіопатична ЛАГ була швидко прогресуючою хворобою, яка протягом декількох років призводила до розвитку правошлуночкової недостатності та смерті. У 80-х роках ХХ століття було визначено, що середня тривалість життя у пацієнтів з ЛАГ становила 2,8 років після встановлення діагнозу. Перші великі проспективні дослідження засвідчили рівень виживання 68–77 %, 40–56 % та 22–38 % відповідно для одного, трьох та п’яти років захворювання. Ці дослідження також показали, що гірший прогноз був поєднаний з наявністю в анамнезі правошлуночкової недостатності (NYHA функціональний клас III або IV) (табл. 2), з підвищенням тиску в правому передсерді, зменшеним серцевим викидом, збільшеним легеневим судинним опором чи низьким насиченням змішаної венозної крові киснем. Розробка нових препаратів зумовила проведення за останні роки декількох великих плацебо-контрольованих досліджень. Питання щодо того, які кінцеві точки є найбільш значимими при оцінці ефективності різних підходів до лікування, тривалий час є предметом інтенсивної дискусії. Ідеальною кінцевою точкою могла б бути нормалізація показників серцево-судинної гемодинаміки, однак часто це не є можливим, оскільки показники гемодинаміки у стані спокою у більшості пацієнтів покращуються лише незначно, навіть за наявності позитивної клінічної відповіді. До того ж, показники гемодинаміки в стані спокою не відображають зміни, що можуть відбуватися при фізичному навантаженні. Таким чином, покращення є тільки частково пов’язаним з модифікацією показників гемодинаміки у більшості пацієнтів. Функціональний клас за NYHA може бути важливою кінцевою точкою в клінічних дослідженнях ЛАГ, але оцінка пацієнтів за категоріями є предметом протиріч серед дослідників. Шестихвилинний тест з ходьбою, в якому пацієнти проходять якомога більшу відстань за 6 хвилин, є субмаксимальним навантажувальним тестом, що може бути проведений у пацієнтів, які неспроможні переносити максимальне навантажувальне тестування. Цей тест є простим, безпечним, його легко проводити, при цьому він не вимагає дороговартісного обладнання. Незважаючи на те, що тест має суб’єктивний вплив на результати і мотивація пацієнта є ключовим елементом у ньому, відстань, пройдена пацієнтом за 6 хвилин, має важливий незалежний зв’язок з рівнем смертності серед пацієнтів з ідіопатичною ЛАГ. Тому тест з 6-хвилинною ходьбою широко використовувався як первинна кінцева точка у багатьох клінічних дослідженнях з легеневої гіпертензії.