Шок

ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА ШОКУ

Доля потерпілого великою мірою за¬лежить від своєчасності та якості подан¬ня йому медичної допомоги, почина¬ючи з догоспітальної. Найпершими за¬ходами повинні бути припинення дії травмівного чинника, контроль за про- , хідністю дихальних шляхів, зупинка зов¬нішньої кровотечі тимчасовими мето¬дами, транспортна іммобілізація ділян¬ки перелому (переломів) кісток та за¬безпечення захисту від впливу неспри¬ятливих умов. Холодної пори року по¬терпілого слід перенести в тепле при¬міщення. Влітку його також треба зігрівати, даючи теплі напої (чай, каву), якщо нема підозри на ушкоджен¬ня травного каналу. Слід негайно внут¬рішньовенне ввести знеболювальні засоби, бажано не опіати (їх у разі пошкодження органів черевної порож¬нини взагалі давати забороняють). При шоку II—IV ступеня в машині "швидкої допомоги" розпочинають інфузійну терапію, вводять протишокові препара¬ти (реополіглюкін, поліглюкін, реоглю-ман тощо) або розчини Рінгсра—Локка чи глюкози, лактату натрію, а також засоби симптоматичної дії (серцеві, гідрокортизон, аскорбінова кислота). Потерпілого перевозять у найближче хірургічне відділення. Якщо він непри¬томний, треба покласти його набік, аби запобігти асфіксії у разі блювання.

У хірургічному відділенні після ви¬значення частоти серцевих скорочень, артеріального тиску розпочинають чи продовжують інфузійну терапію, осно¬ву якої складають плазмозамісні розчи¬ни і яка спрямована на збільшення ОЦК (плазми) та поліпшення тканинної пер-фузії.

Обсяг терапії первинно визначають за клінічними, зокрема гемодинаміч-ними, показниками. Спочатку розчи¬ни вводять переважно в ліктьову вену (не менше ніж 1 л за перші 15 хв). У цей же час катетеризують верхню по¬рожнисту вену (шляхом пункції пере-важно підключичної вени) для визна¬чення центрального венозного тиску, а також сечовий міхур (з метою вимі¬рювання погодинного діурезу). Для виявлення інших порушень, зокрема пошкодження внутрішніх органів, особливо черевних, та внутрішньої кро¬вотечі, застосовують фізикальні та лабораторно-інструментальні методи (дослідження "другого кола"). Залеж¬но від результатів цих досліджень про¬водять корекцію порушених функцій.

Досвід засвідчує, що загальний об¬сяг засобів для інфузійно-трансфузій-ної терапії визначається ступенем шоку і в середньому складає: при І ступені — від 0,5 до 1 л; при II — від 1,5 до 2 л;при III — від 2,5 до 3,5 л; при Г/ — від 4 до 5 л. Якщо крововтрата перевищує 20 % ОЦК (або у разі зниження гема¬токриту до ЗО % та рівня гемоглобіну до 120 г/л), потерпілому вливають кров — одну третину від загального об'єму інфузованих засобів. Звичайно при І стадії шоку кров не вливають. У разі внутрішньої кровотечі, насамперед внутрішньочеревної, з метою боротьби з шоком (травматично-геморагічним) вдаються до негайного оперативного втручання (аби зупинити кровотечу) з одночасним переливанням крові. Якщо кровотеча в черевну порожнину зумов¬лена травмою печшки, селезінки чи мезентеріальних с^рин брижі кишечни¬ка без порушення його цілості, кров з черевної порожнини забирають, фільтрують і реінфузують (якщо рівень вільного гемоглобіну в плазмі не пере¬вищує 0,5 % та з моменту травми ми¬нуло не більше ніж 8 год).

Оперативне втручання проводять та¬кож у разі пошкодження черевних органів (шлунка, кишок тощо) для за¬побігання гнійному перитоніту.

У комплекс інфузійної терапії, окрім сольових, протишокових розчинів та крові, включають також білкові пре¬парати (плазма, протеїн, альбумін тощо) і гіпертонічні розчини глюкози (10—20 % і більше) з додаванням 12— 20 ОД інсуліну. Розчини глюкози не тільки є джерелом енергії, але й кори¬гують електролітні порушення — спри¬яють відновленню функції натрій-калі¬євого насоса.

Об'єм інфузованих речовин контро¬люють за показниками пульсу, артері¬ального тиску, ступенем наповнення поверхневих вен, кольором шкіри, рівнем центрального венозного тиску та величиною діурезу. Останній повинен становити не менше ніж 50 мл за 1 год. Менший діурез за підвищеної віднос¬ної щільності сечі свідчить про не¬обхідність подальшого введення роз¬чинів. Низький діурез з малою віднос¬ною щільністю сечі та високим рівнем натрію буває у разі гострої ниркової недостатності.

Центральний венозний тиск треба довести до 6—10—12 см вод. ст. Після нормалізації його інфузійну терапію сповільнюють. Обсяг крові для введен¬ня визначають за показниками гематок¬риту з урахуванням стану серцевої діяль¬ності, віку хворого та стану його коро¬нарних судин. Гематокрит менше ніж ЗО у людей з коронарною недостатні¬стю вимагає переливання крові доти, доки цей показник не збільшиться до 30—35. У здорових молодих людей при гематокриті 26—30 вливання крові можна взагалі не проводити, а при ге¬матокриті, що нижчий за 25, треба домогтися підвищення цього показни¬ка до 25. При травматичному шокові без значної крововтрати та гематокриті понад ЗО звичайно обмежуються вве¬денням протишокових (поліглюкін, реополіглюкін, гемодез), сольових, білкових розчинів та розчинів глюкози (краще гіпертонічних). Останніми роками для боротьби з шоком викорис¬товують штучну "кров", приготовану на основі фторвуглеців, які здатні пере¬носити кисень, а також модифікованих розчинів та натурального гемоглобіну. Це дуже перспективні протишокові препарати. Вони мають перед кров'ю ту перевагу, що їх можна вливати людям з будь-якою групою крові.