Шок
Шок — тяжке порушення життє¬діяльності організму внаслідок гост¬рого розладу кровообігу (з різким змен¬шенням кровопостачання, гіпоперфу-зією тканин) під дією екзогенних чи ендогенних подразнень. Це одна з най-небезпечніших загальних неспецифічних реакцій організму на дію певних чин¬ників, насамперед травматичного по-ходження. Хоча ця реакція була відома ще лікарям античного світу, зокрема Гіппократу, сучасною назвою вона за¬вдячує французькому лікарю Ле Драну (H.F. Le Dran), який у 1737 p. видав книгу "Traite on reflectiontirces de la pratique sur les playes d'rames a fen", в якій назвав цю реакцію терміном "се-кус", що означає поштовх, удар, і описав її клініку. Невдовзі книгу було перекладено англійською мовою і термін "секус" було замінено відповідним ан¬глійським словом шок (shock). Хоча потім для цієї реакції було запропоно-вано й інші назви, проте англійський термін "шок" залишився.
Тривалий час шок вважався лише реакцією на травму. Тому практично до середини XX століття під шоком розу¬міли травматичний шок. З цих причин останній найбільш вивчений клінічно і в експериментах.
З розвитком науки, появою нових технологій у промисловості, нових спо¬собів лікування та профілактики захво¬рювань (переливання крові, її компо¬нентів та препаратів, антибіотикотера-пія, вакцинація тощо), з вивченням ширшого кола форм патології стало очевидним, що шок як загальна реак¬ція організму розвивається у відповідь не лише на травму, а часто виникає за інших форм патології та подразнень (кишкова непрохідність, гострий пан¬креатит, інфаркт міокарда, анафілак¬сія, переливання несумісної крові тощо). Позначення терміном "шок" загальних реакцій організму іншого, окрім механічної травми, походження, обумовило на певний час деяку роз¬митість самого цього поняття. Вивчен¬ня шоку в останні десятиріччя на ви¬щому методичному рівні дозволило конкретизувати патофізіологічну суть цього складного явища та усунути сум¬ніви щодо існування його як типової реакції на велику кількість подразнень. Прогрес у вивченні етіологічних та па¬тофізіологічних основ шоку сприяв по¬ширенню цього терміну на ще більшу кількість загальних реакцій організму у відповідь на різні шкідливі впливи, зокрема на ті, які раніше обєднувались під поняттям "колапс" (кровотеча, сер¬цево-судинна недостатність та ін). Західні вчени вже давно ототожнюють поняття "шок" і "колапс". Проте деякі вчені вважають за потрібне зберегти обидва поняття для означення деяких гострих гемодинамічних порушень, ге-нез яких обмежений.
Серед численних дослідників про¬блеми шоку треба назвати Де Латта, К. Бернара, М.І. Пирогова, У. Кеннона, Гольца, Маккольма, Хандерсо-на, Кеню, Ліліхея, 0.0; Богомольця, М.Н. Бурденка, М.Ї. Іщенка та ін. Ученими було запропоновано оригі¬нальні гіпотези походження травматич¬ного шоку — неврогенну в різних варі¬антах, серцево-судинну, токсемічну, теорію акапнії тощо. Жодна з цих те¬орій, звичайно, не охоплює патогенез такого складного явища, як травматич¬ний шок, але всі вони сприяли форму¬ванню сучасного уявлення про цей па¬тологічний стан.
Проведені в останні десятиріччя клінічні та експериментальні дослщжен-ня шоку дають підстави вважати його ти¬повою реакцією організму на різні ноци-цептивні подразники, яка хоча й іні¬ціюється нервово-рефлекторним шля¬хом, зокрема активізацією симпато-ад-реналової системи, але центральне місце в ній займають порушення серцево-су¬динної системи з подальшим зменшен¬ням кровопостачання тканин, розвитком гіпоксії клітин і ушкодженням внутріш¬ніх органів, особливо таких, як нирки, легені, печінка, серце, мозок.
Патофізіологічна основа шоку — обмеження (дефіцит) перфузії тканин кров'ю — зумовлюється переважно трьома причинами: зменшенням об'єму циркулюючої в судинах крові; недостат¬німи продуктивністю серця, його пом¬повою функцією та втратою судинами здатності до автономної регуляції тонусу і розподілу крові. Згідно з цими меха-нізмами виділяються три групи шоку.
1. Гіповолемічний шок — шок, в ос¬нові якого лежить значне зменшення об¬'єму циркулюючої крові (плазми). До цієї групи належать травматичний (включно з післяопераційним та опіко¬вим), геморагічний (унаслідок крово¬течі), гідро-, іонодефщитний (зумовле¬ний кишковою непрохідністю, гострим панкреатитом, проносом тощо) шок.
2. Кардіогенний шок пов'язаний з інфарктом міокарда, травмою міокарда та клапанів серця та іншими ураження¬ми міокарда, а також чинниками, які різко порушують функцію серця (наприк¬лад, тампонада серця внаслідок пора¬нення його та накопичення крові в перикарді, що обмежує розслаблення шлу¬ночків серця; тромбоемболія головного стовбура легеневої артерії чи розшаруван¬ня аорти тощо). Шок, що виникає внас¬лідок екстракардіальних причин, деякі автори зараховують до обструктивного.3. Шок, зумовлений втратою авто¬номного контролю за васкуляризацією (різке порушення тонусу судин та роз¬поділу крові), або вазогенний. До цієї групи належать: септичний шок, який ускладнює клініку сепсису та інші фор¬ми інфекції (при цьому виду шоку фун-кція серця у перший період навіть підвищена, ОЦК теж мало змінений, але різко порушена мікроциркуляція через відкриття під впливом інтокси¬кації артеріовенозних шунтів); шок унаслідок травми ЦНС, зокрема по¬шкодження хребетного стовпа та вимк-нення симпатичної аферентації; шок унаслідок перидуральної анестезії; шок анафілактичний та гемолітичний тощо.