Хронічні ентерити
13. Посів кишечного соку і калу на виявлення явищ дисбактеріозу.
При ХЕ порушується склад мікробної флори, що заселяє товсту киш¬ку, і різко зростає кількість мікробних тіл в просвіті тонкої кишки, нерідко досягаючи 106-109 в 1 мл кишечного секрету. В здо¬рових людей мікробна флора в тонкій кишці відсутня або не пере¬вищує 104.
14. Рентгенологічне дослідження тонкої кишки в умовах штучної гіпотонії, а також товстої кишки (іригоскопія). Можна також вико¬ристати провокаційний рентгенівський тест з дисахаридами (пасаж по тонкій кишці).
15. Дихальні тести, основані на визначенні в повітрі, що видихає¬ться, вмісту ізотопів 14С і 3Н після внутрішнього, рідше внутрішньовенного введення лактози, міченої ізотопом вуглецю або водню. При недостатності переварювання або всмоктування лактози концентрація ізотопів в повітрі, що видихається, зменшується.
Наявність значної кількості тестів свідчить про те, що досліджен¬ня тонкої кишки є одним з найважчих в гастроентерології. На думку А.В.Фролькіса (1989) вибір методів діагностики ентеральної недостатності залежить від типу лікувального закладу і реко-мендує проводити:
І. В поліклініці:
1. Копрологічне дослідження (виявлення стеатореї, креаторея, рН ка¬лу, молочної кислоти і інших редукуючи субстанцій в фекаліях.
2. Визначення ефекту елімінаційних дієт (безглютенової, дієти з виключенням молока і молочних продуктів, злакових).
3. Отримання ефекту від деяких медикаментів (панкреатичних фер¬ментів, мікроелементів, вітамінів, антибіотиків широкого спектру дії)
4.Дослідження крові з визначенням рівня загального білка, білкових фракцій, протромбіну, кальцію, креатиніну, холестерину, заліза.
5. Проба з йодистим калієм.
ІІ. В загальнотерапевтичному стаціонарі:1. Проба на толерантність до лактози, інших дисахаридів.
2. Рентгенологічні методи.
ІІІ. В спеціалізованому гастроентерологічному стаціонарі:
1. Тест на всмоктування Д-ксилози.
2. Кількісне визначення жиру в фекаліях (по Ван де Камеру).
3. Тест з міченими ліпідами.
4. Тест на всмоктування міченого вітаміну В12.
5. Дихальні тести.
6. Тест з альбуміном, міченим хромом.
7. Біопсія тонкої кишки з її морфологічним дослідженням і визна¬ченням активності інтестінальних ферментів.
Диференціальний діагноз. Встановлення діагнозу хронічного ентериту обов’язково передбачає подальше дослідження длявиявлення етіології (А.С. Белоусов і співавт., 2002).