Погляди російських вчених ХVII ст. на проблеми управління
Петро І провів перетворення і монетної системи. До нього чеканка монет здійснювалась не тільки державою, але й приватними ремісниками, золотих і срібних виробів майстрами під наглядом та зі сплатою мита. Петро перетворив монетне діло в монополію держави, що сприяло впорядкуванню грошової системи. Було збільшено випуск монет, з метою поповнення казни була знижена кількість металу і проба благородного металу в монеті. З 1700 р. стали чеканитися мідні монети дрібної вартості, що дало додатковий дохід казні та забезпечило ринок зручним засобом обігу. Монетні реформи впорядкували грошову систему і привели її у відповідність з потребами торгівлі і промисловості, які швидко розвивались.
Приділяючи велике значення розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, Петро здійснив ряд заходів для створення особливого стану – російських купців, в тому числі в 1699 р. надав міському населенню право самоуправління. В містах були створені вибірні органи управління; діяльність торгових і посадських людей перестала відноситись до відання воєвод та приказів. В 1718 р. в містах були створені магістрати. Купці разом з промисловими людьми та деякими іншими групами населення були виділені в окрему привілейовану групу – гільдію. В судових справах купці підлягали віданню магістрату. Комерц-колегія зобов’язана була піклуватися про купців.
В торговій політиці Петра І важливою ланкою було розширення державної монополії не тільки в зовнішній, а й у внутрішній торгівлі. Коло товарів, торгівля якими вважалась державною монополією, невпинно розширювався. До них відносились, наприклад, смола, ікра, поташ, сало, соболине хутро, вино, сіль, тютюн. Така монополія приносила значний дохід державній казні, але стримувала розвиток приватнопідприємницької торгівлі, обмежуючи тим самим фінансові можливості країни. Тому в останні роки царювання Петра в торгівельній політиці були проведені серйозні зміни.
В 1719 р. монополія на вивезення за кордон була відмінена по всім товарам, за виключенням поташу і смольчуга, що пояснювалось необхідністю бережливо ставитися до лісу. Одночасно було підвищене мито на ввезення: більше вивозити, менше ввозити.
У внутрішній торгівлі відчувалась спрямованість на активний розвиток місцевих торгів і ярмарок. Були видані укази про впровадження в Росії товарних бірж, про збір та публікацію даних про ціни на товари в різних містах Росії та на іноземних ринках. Указові ціни існували лише на товари, які було об’єктом державної монополії.
Центральною задачею економічної політики країни при Петрі, як і раніше, було поповнення казни. Фіскальна діяльність при цьому отримала максимальний розвиток. Однак економічну роль держави Петро і розглядав значно ширше, ніж його попередники, прагнучи використати вплив держави на розвиток техніки, підвищення продуктивність праці, підкреслюючи при цьому турботу про загальне благо, «народну користь».
Петро І приймав державу як направляючу силу розвитку економіки, а законодавство вважав потужним важелем реалізації програм. Тому видання указів, регламентів, інструкцій по перетворенню їх в життя було важливою формою державної діяльності. Те, що тепер визнано державним менеджментом, в петровську епоху використовувалось значною мірою і досить продуктивно.
Розвиваючи господарську функцію держави, цар розгорнув у великих на той час масштабах будівництво казенних заводів, каналів і розвинув казенну торгівлю на внутрішньому і зовнішньому ринках. Більш того він вважав, що держава повинна підтримувати та сприяти приватній ініціативі й підприємництву, навчати своїх підлеглих раціональному веденню господарства, насаджувати нові форми організації праці, поєднуючи при цьому допомогу і пропаганду з примусом.
З метою сприяння вітчизняній промисловості митні правила обмежували ввезення промислових виробів, що могли вироблятися в Росії.
Податкова система. В Росії здавна існували прямі та непрямі податки. До Петра І прямі податки приносили 33,7%, а непрямі – 44,4% державного доходу. В результаті введення Петром подушної податі й підвищення її розміру питома вага прямих податків в 1724 р. збільшилась до 55%. Проводячи реформи податкової системи, цар намагався збільшити доходи країни «без тягості народу». Для цього, на його думку, потрібні були справедливість і рівність в податях з урахуванням доходів [,21]. В його регламенті підкреслювалась взаємозалежність податкової системи і всього господарства, необхідність співставляти величину податків з майновим станом платника.Теоретично цю ідею проповідував російський економіст І. Т. Посошков, і вона отримала розвиток в західній економічній літературі. Але в Росії реалізувати її на практиці було не легко.
Суперечливим було ставлення Петра до хабарництва. З одного баку він проявляв лояльність. Держава не могла забезпечити своїх службовців жалуванням, необхідним для їх нормального проживання, тому дозволяла їм годуватися від справ. Коли співробітники Секретного столу сенатської канцелярії пожалілися царю на бідність і попросили прибавки до жалування, на їх прохання він написав: «Замість жалування відати в Секретному столі всіма іноземними і строгановими ділами..» [,22]. З іншого боку Петро І активно боровся з казнокрадством.