Погляди російських вчених ХVII ст. на проблеми управління
В розвитку системи управління господарським життям в Росії ХVII ст. поклало початок новому періоду, котрий характеризувався факти злиттям областей, земель і князівств. В єдине ціле. Поступово ліквідувались пережитки феодальної роздробленості. Було покладено початок об’єднанню роздроблених регіональних ринків в єдиний загальнонаціональний ринок. Укріплення дворянського землеволодіння й повне закріпачення селян згідно Соборному Уложенню 1649 р. означало перемогу дворянства над боярською знаттю. Якщо раніше влада царя обмежувалась боярською Думою і Земським собором, то в другій половині ХVII ст. станова монархія почала трансформуватися в абсолютну владу царя.
В надрах феодального суспільства виникали й розвивались нові економічні явища, що підривали основи натурального господарства й сприяли невпинному розвитку простого товарного виробництва. Це призводило до зростання міського населення й купців. Крупні вотчини й помістя починають виробляти все більше сільськогосподарських продуктів для збуту, одночасно організовуючи виробництво промислових виробів. В багатьох помістях були освоєні поташне, винокурне, шкіряне і полотняне виробництва. Все активніше втягувались в ринкові відносини й сельнські господарства. Однак ремісниче виробництво вже не могло забезпечити зростаючі потреби ринку, особливо у зв’язку зі швидким зростанням міського населення. В Росії з’являються крупні промислові пілприємтва – мануфактури. До кінця століття їх було вже більше 30. були побудовані металургійні і металообробні заводи в Тулі та Каширі. З’явились скляні та шкіряні заводи й підприємства по виробництву паперу.
По мірі посилення розподілу праці й активізації обміну виникли крупні торгові центри. Швидко розвивалась торгівля Росії зі Сходом і Заходом. Торгові зв’язки з азіатськими країнами здійснювались через Астрахань, а з Західною Європою – через сухопутний кордон, а потім через Архангельськ. Зовнішня торгівля майже повністю була сконцентрована в руках іноземців, так як Росія не мала торгового флоту.
Царське правління прагнуло до активізації торгівлі. Проводилась лінія на ліквідацію привілей іноземним купцям. В 1646 р. безмитну торгівлю англійців, голландців та інших іноземців було відмінено, а після чолобитної російських купців в 1649 р. іноземним купцям було заборонено вести торгівлю в середині країни й відмовлено в транзитній торгівлі зі східними країнами.
Поряд з укріпленням торгівлі царське правління прагнуло розвинути вітчизняне виробництво. Активно будувалися підприємства-мануфактури. До їх побудови залучалися іноземні підприємці і російські купці, котрим надавались пільги – монопольне право виробництва товарів, тимчасове звільнення від податків.
Нововведення А.Л. Ордин-Нащокіна.
Важливу роль в розвитку економічної політики і системи державного управління середини ХVII ст. зіграв Афанасій Лаврентійович Ордин-Нащокін (близько 1605 – 1980) – прихильник укріплення централізованого апарату державного управління, активний противник боярського намісництва та ярий опікував покращення організації управління на місцях. Ордин-Нащокін здійснив спробу ввести міське самоуправління в західних прикордонних містах Росії. Проводячи реформи в Пскові, він поставив задачу відгородити і укріпити його економічні позиції в боротьбі з іноземним торговим капіталом. Реформа різко обмежувала функції воєвод, залишаючи в їх віданні лише справи про розбої та вбивства. Опору монархії він вбачав у союзі дворянства з купцями проти бояр, які захищали відживши порядки.
Згідно переконань Ордин-Нащокіна народне господарство мало бути єдиним цілим, окремі частини якого знаходяться у тісному взаємозв’язку. Це помітно відрізняло його від інших економістів, котрі концентрували свою увагу головним чином на окремих питаннях або галузях господарства країни.
В той період царське правління розглядало господарство країни перш за все як джерело поповнення казни, його економічна політика була побудована з використанням в основному фіскальних методах. Ордин-Нащокін протестував проти такого вузького розуміння економічної ролі держави та вважав його першочерговою справою турботу про економічне процвітання Росії.
Виступаючи за активне втручання держави в економіку, Ордин-Нащокін в той же час першим з Російських економістів поставив питання про розвиток (використовуючи сучасну термінологію) не тільки державного менеджменту, але й менеджменту на мікрорівні. Він активно турбувався про приватне підприємництво. Рішуче виступаючи за подолання економічної відсталості Росії, він надавав більшого значення використанню позитивного досвіду західноєвропейських країн. Економічні погляди Ордин-Нащокіна найчіткіше сформульовані в складених ним у 1665 р. «указних пам’ятках» земським старостам Пскова і Новоторговому Уставі 1667 р.Торгівлю Ордин-Нащокін розглядав як одне з найважливіших джерел доходу держави і спосіб покращення стану Росії в цілому. Він про понував покровительські мита, підтримував проект російських купців проти привілей, котрі царський уряд надавав іноземним купцям і «відкупщикам». Новоторговий Устав обмежував права іноземних купців ще більшою мірою, ніж проведена Ордин-Нащокіним псковська реформа.