Моделі і методи прийняття управлінських рішень у прогнозуванні розвитку підприємства

2.Всі доступні альтернативи відомі.

3.Складність процедури прийняття рішень не принципова: головне - досягнення правильного результату.

В середині раціонального підходу існує декілька теорій, які пояснюють прийняття управлінських рішень: 1.1. - розроблення стратегії (SWOT - аналіз); 1.2. - планування стратегії (по Ансофу); 1.3. — позиціонування (по Портеру).

1.1. Найбільш простою із них є - розроблення стратегії. Була запропонована в 50-х рр. в перших роботах по стратегічному менеджменту. Згідно цієї теорії прийняття управлінських рішень - контролюємий, свідомий, а не інтуїтивний процес. Готових рецептів, за думкою прибічників цієї теорії, не існує. Кожне рішення приймається з врахуванням специфіки конкретної ситуації. SWOT - аналіз характеризується наступним: на основі аналізу зовнішнього середовища-визначають ключеві фактори успіху, на основі аналізу внутрішнього середовища - сильні і слабкі сторони власного підприємства Управлінські рішення - результат синтезу цих складових.

1.2. Теорія планування стратегії розглядає прийняття управлінських рішень з позиції системного аналізу, кібернетики, дослідження операцій. Результатом цього процесу є готове стратегічне рішення, яке потім втілюється в плани, програми, бюджети.

1.3. На початку 80-х рр. Стала популярною теорія позиціонування, основна ідея якої заключається в існуванні готової, єдиної для всіх матриці стандартних ситуацій і стандартних рішень, а завдання керівника полягає у виборі необхідної клітини, вирахування єдино вірного рішення.2.Постулати принципу обмеженої відповідальності по Г.Саймону ґрунтуються на тому, що абсолютної раціональності не буває:

1. Інформація про природу проблеми і можливих варіантах її вирішення, що є у менеджера, неадекватна. Отримати більш точну і повну інформацію неможливо. Значна частина інформації нерелевантна, тому використання спрощених моделей є досить оправданим.

2. Наявна інформація сприймається викривлено. Людська пам'ять здатна утримувати лише обмежений обсяг інформації, тому правильний вибір оптимального варіанта дій обмежений.

3.Менеджер прагне не до максимального, а до позитивного результату.

Процес прийняття рішень згідно принципу обмеженої раціональності має вигляд:

1)виявлення потреби;

2)визначення мети і формування критеріїв, що характеризують мінімально сприйнятливий варіант;

3)пошук альтернатив;

4)вибір варіанта, що забезпечує прийнятний результат. Головна особливість цього варіанта — встановлення обмежень, що характеризують прийнятні варіанти.

3. Постулати принципу ефективного управління по Пітерсу і Уотермену ґрунтуються на тому, що лишня раціональність сковує іновації, приводить до переоцінки значимості фінансів, не враховує неекономічну мету підприємства, тому керівник повинен:

• проявляти гнучкість;

• робити все відразу;

• експериментувати;

• діяти з високою швидкістю.