Управлінські рішення : засоби, мета, метод ICO, методологія оцінки

До третьої групи відносяться змінні, значення яких може формувати оперуюча сторона. Ці змінні зазвичай називають ке¬рованими. Відмінність керованих від екзогенних змінних вели¬чин полягає в тому, що значення останніх не залежить від волі оперуючої сторони.

Традиційною вимогою, яку ставлять до операційних моде¬лей тих чи інших процесів (явищ), являється вимога замкнутості. Замкнутість моделі процесу проходження операції означає, що як тільки відомий початковий стан операції й відомі на деякому інтервалі часу параметри моделі й управління, то сукупність зв'язків між всіма вищепєреліченими величинами (тобто модель процесу) дозволяє визначити на данному інтервалі часу всі фа¬зові (єндогеш-іі) змінні і тим самим мати повне (в рамках даної моделі) уявлення про стан операції на цьому відрізку часу.

Методи розробки математичних моделей, їх перевірка і розв'язання досить повно висвітлені в літературі. Проте для їх використання й розв'язання потрібна серйозна математична підготовка, якою повинні володіти системні аналітики.

ІСО знаходять широке використання:

•при виборі ефективних варіантів використання трудових ресурсів, обладнання, матеріалів і грошей;

•при розподілі ресурсів, при якому досягається максималь¬на ефективність виробництва; оптимізації обслуговуван¬ня виробництва (мінімізація втрат);

•при раціональній організації доставки на підприємство матеріалів і напівфабрикатів;

•при виборі оптимального маршруту внутрізаводського транспорту;

•при маршрутизації кільцевої системи перевезення ван¬тажів та інші завдання, які розв'язуються з допомогою за¬стосування прийомів лінійного програмування.

Лінійне програмування являється методом визначення опти¬мального поєднання обмежених ресурсів для досягнення бажаної мети і вважається одним із вдалих застосувань ІСО [8]. Воно об¬грунтоване на пропозиції, що між змінними х,і у, існує лінійна за¬лежність і можна визначити обмежену кількість варіантів шляхом розв'язання лінійних рівнянь, завдяки чому можна знайти опти¬мум по відношенню до витрат, терміну погрузки обладнання і т.п.

Найбільшого використання метод лінійного програмуван¬ня одержав при розв'язанні комплексних проблем, таких, як ви¬робниче планування (завдання Л. В. Канторовича — радянсько¬го вченого, одного з небагатьох лауреатів Нобелівської премії в галузі управління). Цей метод знайшов широке використання при встановленні фрахтових ставок і маршрутів суден, інших транспортних засобів (транспортне завдання), погрузці виробни¬чих і складських приміщень при найменших витратах і т.д. Вико¬ристовуються також методи, динамічного, параметричного, блочного і випуклого програмування, з деякими з яких читач по¬знайомиться дещо пізніше.

Необхідно також відзначити, що деякі методи дослідження операцій і системного аналізу знайшли застосування при викори¬станні теорії масового обслуговування.

3. Методологічні основи оцінки ефективності рішень

3.1. Мета і завдання оцінки рішень

Керівник як особа, що приймає рішення, несе повну відпо¬відальність за якість прийнятих рішень перед організацією і сус¬пільством.

Суб'єктивізм цілей і обираних альтернатив, з одного боку, і відсутність регламентуючих норм і методик, що визначають зміст і порядок дій ЛПР при розробці управлінських рішень — з іншої, приводить далеко не завжди до найкращих результатів. А якщо ще і врахувати той факт, що жодна мета так ніколи і не до¬сягається, того що заплановано, то питання оцінки розроблювальних рішень стає надзвичайно актуальним.Управлінське рішення буде ефективним, якщо воно ре¬алізовано відповідно до пропонованих до нього вимог, що вихо¬дять із законів керування. Однак в дійсності, і особливо при ре¬алізації довгострокових цілей, важко оцінити ступінь ефектив¬ності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів, функціонування ЛПР, апарата керування. Мабуть, саме до таких процедур буде справедливим навести відоме висловлення А. Маккензи: «Немає нічого більш легкого, ніж бути зайнятим, і немає нічого біліли важкого, ніж бути результативним» [21]. Тут і далі в даному параграфі (6.1) узяті за основу і наведені ті мірку¬вання дослідника Колпакова В.М. [21], з якими згоден автор.