Управлінські рішення : засоби, мета, метод ICO, методологія оцінки

4.Соціотехнічні об'єкти керування, якими є організації, вима¬гають комплексного системного підходу при розв'язанні виникаючих проблем. Методологічний підхід до прийняття управлінських рішень дозволяє визначити, що являє собою об'єкт, що піддягає впливу, і в чому полягає діяльність са¬мого ЛПР, а творче перетворення діалектичних принципів розробки управлінських рішень у конкретних умовах забез¬печує їхню повноту, своєчасність і оптимальність.

5.Наукова обґрунтованість рішень і їхня оптимальність зале¬жить, з одного боку, від застосовуваних методів, викорис¬товуваних у процесі розробки рішень, з іншого боку — від рівня знань і ступеня володіння законами розвитку суспіль¬ства і керування. Тому для їхнього обліку і практичного за¬стосування необхідно знати сутність і механізм їхнього прояву, а також ті умови, при яких вони починають діяти.

6.Концепція людських відносин, у яких підкреслюється вели¬чезна роль у процесі виробництва соціально-психологічних факторів, стверджує, що на поведінку працівників вплива¬ють не тільки економічні стимули, але і соціально-психо¬логічні потреби людей, що беруть участь у всіх складових даного процесу. Відносини між учасниками процесу роз¬робки управлінських рішень базуються на людському по¬водженні, його психологічної сутності, індивідуальності, його базових і програмуючих властивостях.

7.Успіху неможливо домогтися рутинною, нехай Навіть кропіткою і сумлінною роботою керівника. Для успіху не¬обхідна творчість, талант. Тільки в єднанні спеціальних знань, досвіду і творчості менеджера, його здатності вчити і знати, де зосередити свої головні сили — запорука успіху. Творчість є часовий процес, послідовність дій чи подій, що приводять до нової системи, що задовольняє поставлену мету в даний момент часу.8.Управлінське рішення буде ефективним, якщо воно реалізо¬ване відповідно до пропонованих до нього вимог із законів керування. Результат, що. оцінює роботу системи уп¬равлінських рішень, кількісно одержати важко, тому що во¬на не робить продукції і не робить послуг. Отже, виникає не¬обхідність оцінювати цей результат за допомогою відносної ефективності.

9.У керуванні при виробленні рішення можуть ставитися два завдання: вибір одного з альтернативних засобів для зада¬них цілей чи вибір однієї з альтернативних цілей. Ці два за¬вдання найчастіше мають спільне застосування при вирішуванні складних проблем на різних етапах їхнього розв'язання.

10..Будь-яке вироблення рішення базується, як уже говорило¬ся, на альтернативах вибору, ефективність яких необхідно враховувати вирішувану (ЛПР). Визначити, яке з можливих рішень буде найбільш правильним, ефективним у тім чи іншому випадку, часом, буває нелегко. Недосконалість на¬явного інструментарію змушує ЛПР шукати цілий ряд чи критеріїв категорій, що не завжди дають однозначні відповіді в тім чи іншому випадку, що змушує його зверта¬тися до експертизи чи інших інтуїтивних методів.

4. Процес реалізації рішень і його регулювання

Прийняття рішень і їхня реалізація — це безупинний і ком¬плексний процес керування. Одночасно реалізуються різні по значимості, рівню і складності рішення. Одні з них досить складні, трудомісткі і вимагають значного часу для своєї ре¬алізації, інші — більш швидкоплинні і для їхнього виконання ви¬користовується менше сил і засобів. Але, так чи інакше, кожне рішення вимагає уваги і виконання. Дріб'язкових справ на ви¬робництві просто не буває.

Процес реалізації прийнятого рішення буде більш ефектив¬ний, якщо завдання будуть доведені вчасно до кожного виконав¬ця, що будуть проінформовані про цілі і завдання колективу, структурного підрозділу і фірми в цілому. Виконавці повинні бу¬ти забезпечені всім необхідним: кресленнями, інструкціями, ма¬теріалами й інструментами, документацією про вибір раціональ¬них методів і способів проведення робіт.

Адміністрація (при необхідності) завчасно робить навчання (перенавчання) кадрів, роз'яснює конкретну роль кожного виконав¬ця у виробничому процесі, вирішує питання стимулювання праці.

У період підготовки до виробництва уточнюються і кон¬кретизуються виробничі відносини між виконавцями і структур¬ними підрозділами, уточнюються повноваження і відповідаль¬ність персоналу по вертикалі і горизонталі, виробляється обмін інформацією па всіх рівнях з метою найбільш ефективного досяг¬нення поставлених завдань.

Необхідно пам'ятати, що для рядового виконавця план повинен бути досить простий, тобто містити порівняно небагато пунктів, кількість нових операцій не повинна перевищувати 2-3, і фахівець повинен мати професійно достатню підготовку і мати відповідну кваліфікацію.