Проблеми зайнятості і відтворення робочої сили в Україні

Безробіття вважається великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина та інші, кількість безробітних не була меншою 0,6% загальної кількості робочої сили. Взагалі ж експерти Міжнародної організації праці (МОП) вважають, що в наступні роки в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна.

Рівень безробіття визначається за формулою:

Для вимірювання безробіття, крім цього показника, користуються ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактичного валового національного продукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два проценти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один процент.

Аналогічним чином – кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два проценти викликає зростання норми безробіття на один процент.

Закон Оукена дозволяє визначити рівень нормального безробіття, який, як встановлено, підвищується у зв'язку з розвитком ринкової економіки.

Із даного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для того, щоб не було можливості росту безробіття. У зв'язку з ростом працездатного населення і продуктивності праці необхідно 2,5-3% щорічного приросту реального ВНП направляти на створення нових робочих місць, здатних тримати безробіття на певному рівні.Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. До 90-х років у всіх постсоціалістичних країнах безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям закону „Про зайнятість населення” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16 років і старші і які в період, що розглядається:

•не мали роботи (доходного заняття);

•займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;

•шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;

•здійснювали кроки до організації власної справи.

При віднесенні працівників до безробітних повинні бути дотримані перераховані критерії.

До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Важливо підкреслити, що до безробітних відносять не тільки звільнених за різноманітними причинами, але й осіб, які добровільно залишили роботу з метою знайти нову, відповідну професійному рівню.

У ситуаціях, коли ринок праці організований погано або обмежений, коли пропозиція праці перевищує попит, коли ненаймана сила більша найманої, стандартне визначення безробіття може бути і без критерію пошуку роботи.