Макрорегулювання економіки України
Несприятливо позначається на українській економіці різка зміна пріоритетів у проведенні державної політики. Небувалих масштабів набула тіньова економіка, а також втеча капіталу з України.
Отже, розбалансованість української економіки набула великого маштабу і тому практично неможливо усунути її за короткий проміжок часу.
2.3 Причини краху командної економіки.
В умовах поглиблення суспільного поділу праці, ускладнення господарських зв’язків директивне централізоване планування уже не може забезпечувати належну збалансованість економіки. Неспроможність централізованого директивного планування у Радянському Союзі виявилося у зниження темпів економічного зростання, низькій якості товарів і послуг та у нездатності забезпечити підвищення життєвого рівня населення.Спроби реформувати систему директивного централізованого планування зазнали невдачі. Крах відбувся внаслідок: величезного військового тягаря; хронічних невдач у сільському господарстві; неспроможності командної системи забезпечити зростання реального національного продукту підвищенням продуктивності застосованих факторів виробництва замість збільшення їх кількості; неспроможності традиційних методів планування за умов ускладнення радянської економіки; непродуктивних показників успішної діяльності підприємств; неефективності стимулів до праці, інновацій та виробництва.
3.Становлення макрорегулювання ринкового типу в економіці України.
3.1 Формування фіскальних інструментів, як основного знаряддя макроекономічного регулювання.
Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання. Можна твердити, що лише з часів Кейнса почалося її активне, цілеспрямоване та безперервне застосування у цій якості.
Фіскальна політика містить досить простий інструментарій свого впливу на господарське життя: податки і видатки. Саме шляхом зміни податків та видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.
Основне завдання політиків і економістів у сфері податкового законодавства полягає в тому, щоби так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил.
Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.
Аналіз формування фіскальної політики в Україні, насамперед почнемо із з’ясування того, якою вона була протягом років незалежності. Почнемо із податкових надходжень. Наприклад,
*частка ПДВ в 1992 р. становила 39,6 %, а в 1995 р. зменшилась до 21,9 %.
*частка акцизного збору в 1992 р. - 4,9 % , в 1995 р. - 2,0 %, в 1996р. - 2,4 %.
*частка прибуткового податку з громадян в структурі зведеного бюджету в 1992 р. становила 12,2 %, а в 1993 р. різко зменшилась до 5,8 % і трохи зросла у 1995 р. до рівня 7,7 %.
Ще нестабільнішою є видаткова частина зведеного бюджету України. Наприклад, видатки на народне господарство у 1992 р. становили 37,2 %, а в 1993 р. зменшилися до 24,3 %, у 1994 р. практично повернулися до рівня 1992 р., а в 1995 р. опустилися нижче рівня 10 %. Частка на соціальний захист населення становила у 1992 - 18,7 %, 1993 - 31,5 %, 1994 - безпрецедентне падіння до 11,2 % і невелике збільшення у 1995 р. до 13,7 %.
Аналіз показує, що у 1991 - 1994 рр. фіскальна політика в Україні, в основному, була стимулювальною, про що свідчать великі дефіцити державного бюджету. Зокрема, у 1992 р. дефіцит перевищував 10 % ВВП, опустившись до 8,9 % у 1994 р.