КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА
І в таких жахливих умовах Стус продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови (володів також усіма слов'¬янськими та добре — німецькою), перекладає твори такого склад¬ного поета, як Р.-М. Рільке, роздумує над минулим, сучасним і майбутнім України: «Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обстава¬ти до загину»,— записує поет у таборовому зошиті.
Рідна Україна була і джерелом сили та натхнення поетичного, і його нестерпним постійним болем.
«Як може розвиватися національне дерево, коли йому врубано півкрони? Що таке українська історія — без істориків, коли нема ні козацьких літописів, ні історії Русі, ні Костомарова, Маркевича, Бантйш-Каменського, Антоновича, Трушевського. Яка може бути література, коли вона не має доброї половини авторів? І авторів першокласних,— таких, як Винниченко, Хвильовий, Підмогильний»,— розмірковує Стус у щоденнику.
Відбувши покарання, у 1979 році В. Стус повертається до Києва. Роки, неволі не зломили його. Правий був начальник зони, який давав таку характеристику поету: «Осужденньш Стус на путь исправления не встал».
Київ зустрів його задушливою атмосферою. «Нестерпна рідна чу¬жина» жила малим і прихованим життям. Під пильним наглядом 7 люди хотіли-бути непримітними. Якщо в 60-ті роки побутувала думка: «Ти раніше стань доктором наук, а тоді вже їм щось дока¬зуй», то у 80-ті, коли вже і з академіком Сахаровим розправились,— просто хилили голови і ховали очі.
Але свою благородну гуманістичну діяльність Стус продовжує •попри всі погрози та умовляння. Працюючи в ливарному цеху заво¬ду ім. Паризької Комуни, на конвеєрі Київського взуттєвого об'є¬днання «Спорт», веде енергійну громадську й літературну діяльність, бореться за національне визволення народу, за права людини. Усього вісім недовгих місяців судилося побути Василеві на волі, в колі сім'ї, друзів. Тодішня влада розуміла, яку небезпеку для неї становить спілкування такої сильної, героїчної і талановитої особистості безпосередньо з народом України, тому було зроблено все, щоб ізолювати поета надовго. Вирок виявився вкрай жорстоким: десять років позбавлення волі у таборах суворого режиму, п'ять років заслання за участь в Українській Гельсінській групі. Ця гру¬па, або інакше — Українська Гельсінська Спілка, ставила за мету ознайомлення широких кіл української громадськості із Деклара¬цією прав людини зокрема, і з Гельсінськими угодами — взагалі. Ці угоди були підписані главами урядів 35 країн в Гельсінкі в 1975 році і повинні були забезпечити дотримування високих принципів демократії, прав людини. Але група українських правозахисників розуміла, що в умовах тогочасної України це було неможливо, тому і з'явилась Українська Гельсінська Спілка — УГС.
Особливу злість викликали в КДБ меморандуми, що друкували¬ся на Заході і сповіщали про незаконні арешти, списки політичних в'язнів, інформація про їх становище у в'язницях та таборах.
Свій другий термін покарання Василь Стус відбував у спецтаборі для політв'язнів на Уралі із надзвичайно суворим режимом: тільки за передачу на волю таборового зошита поет відсидів рік у камері-одиночці.
У глибині душі друзі розуміли, що він не вийде живий з цієї буцигарні, що його (саме його) душа не витримає довше такої наруги. Адже без якоїсь — хай мінімальної, позірної — адаптації до тих умов, без філософського відсторонення від них годі було вижити. г Натомість — вічний бій за свої людські права, за свою людську гідність, вічне самоспалення. Щоб вижити, катастрофічне бракува¬ло кисню.
Вже остання лопнула струна,
вкрай напнута сподіванням. Досить
(«Наді мною синє віхо неба» )На захист поета виступала прогресивна громадськість цілого світу, зокрема відомий німецький письменник, лауреат Нобелівської премії Г. Белль. Академік А. Сахаров 12 жовтня 1980 року писав у своєму зверненні до учасників Мадридської наради для перевірки Гельсінських угод: «Вирок Стусові — сором радянській репресивній системі. Стус — поет. Невже країна, в якій загинули або зазнали репресій і переслідувань численні її поети, потребує нової жертви, но¬вого сорому?
Я заклинаю колег Василя Стуса ;— поетів і письменників у всьому світі, моїх колег — учених, Міжнародну Амністію, всіх, кому дорога людська гідність і справедливість, виступити на захист Стуса.