КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА
Бідність, що була складовою державної політики, виховувала активний невідступний характер:
«Пам'ятаю, як 1951 р. я їздив у село, до бабуні. Збирав колос¬ся — по стерні. За мною гнався об'їждчик — я втікав, але він _ верхи на коні (безтарка з парокінню) — наздогнав мене, став видирати торбинку, а я кусав... за його гидкі червоні руки. І таку злість мав (13-річний хлопчик!), що одібрав торбу. А другого дня стерню зорали».
Після закінчення школи Василь Стус став студентом історико-. філологічного факультету Донецького державного педагогічного інституту. Вчитися йому було важко через матеріальні нестатки і казенність, схоластичність тогочасного вузівського навчання, фальш у висвітленні історичного минулого нашого народу.
Але, незважаючи на це, Василь Стус приймав активну участь у діяльності студентської літературної студії. Бо саме в ці роки він глибоко зацікавився світовою літературою, передусім поезією. Серед улюблених митців — М. Рильський і В. Свідзинський, Б. Па¬стернак і Й.-В. Гете, Р.-М. Рільке і Л. Толстой, В... Стефаник, А. Камю, В. Фрлкнер. Усе життя він виявляв інтерес до творів, які відзначалися неординарністю світобачення, інтелектуалізмом, філософським осмисленням дійсності, новаторством в галузі ху¬дожньої форми.У 1959 році Василь Стус закінчив інститут і почав вчителювати в сільській Таужнянській семирічній школі Гайворонського району на Кіровоградщині. Через 2 місяці його призвали в армію, та навіть за такий короткий час Василь Семенович зумів завоювати щиру любов своїх учнів і колег. Ще до призову в армію він підготував до ДРУКУ і надіслав до редакції «Літературної газети» першу добірку віршів, яка була надрукована в грудні 1959 року з теплим напутнім словом Андрія Малишка: «...Багато вже мовилося про те, що в нашій поетичній практиці, зокрема в роботі молодших і молодих поетів, багато штампу, сірости і поверховості, отих загальнонадуманих «відписок» на певну тему чи явище, які нічого спільного з поетич¬ною творчістю не мають.
Тим радісніше стає на душі, коли серед потоку сірих і нудних віршиків, в яких поезія і не ночувала, натрапиш на свіже і справжнє поетичне явище. Нам здається, що творчість 21-річного учителя з Вінниччини Василя Стуса має хороші поетичні зерна. Маємо на увазі, зокрема, своєрідність підходу до явищ життя і вміння уза¬гальнювати ліричні роздуми (а не говорити про них загально). Дум¬ка і художній образ часто живуть у нього органічно, воєдино злиті, форма вірша чітка і виразна. Добре знання мови визначає загальну культуру цього молодого здібного літератора. Це говориться не для пустослівної похвальби, а для того, щоб молодий автор Василь Стус бачив свої недоліки, швидше і глибше зростав і формував своє сер¬йозне обдаровання. В одному з віршів він пише:
Не одлюби свою тривогу ранню...
І ми бажаємо йому цю «ранню тривогу», свій поетичний труд ніколи в житті не одлюбити, не загубити.
Щасливої дороги вам, молодий поете!» ^ - Два роки, з 1959 по 1961, у Стуса забрала армія, де вірші майже не писалися, оскільки на плечах — погони.
Після демобілізації Василь Стус викладав українську мову та літе¬ратуру в Ґорлівській школі № 23. Його гнітило жахливе станови¬ще української мови на Донбасі, здавалося, що він робить даремну справу, а українська культура в регіоні приречена на поступове вми¬рання. Болем і тривогою за долю народу, його духовність і майбут¬тя пройнятий лист Стуса до Андрія Малишка від 13 грудня 1962 року: «Зараз я читаю рідну мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька (2—3) українських шкіл, яким животі¬ти зовсім недовго. В Донецьку таких немає, здається. Отож, кар¬тинка дуже сумна.
У нас немає майбутнього. Коріння нації — тільки в селі, а «хуторянським» народом ми довго не проживем, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації.
Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертву¬вати, я знаю, що тут я вихований рідним хлібом — «Жагою» Рильсь¬кого, Вашим віршем «Україно моя», тож скажіть, поете, що роби¬ти?» Уже в цьому листі Стус однозначно визначає своє місце в суспільному житті. 1961—1963 роки стали для нього «часом по¬езії». Стус працював літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас», багато писав сам.
У 1963 році поет вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України.
МУЖНЯ МУЗА ПОЕТА У ДРАМАТИЧНІ 60—70-ТІ РОКИ.