КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА
СУД ТА ПОКАРАННЯ
Перша половина шістдесятих років була позначена помітним, хоча і коротким розквітом духовного життя в Україні. Після довгих років сталінського терору, що глушив найменші паростки всього свіжого, демократичного, пролунали перші сміливі голоси молодих письменників Павличка, Симоненка, Драча, Коротича, які прагнули по-новому відтворити світ, поглянути на людину не як на гвин¬тик, а як на неповторну особистість.
Це було покоління новаторів, що будило національну само¬свідомість народу, безкомпромісно висвітлювало соціальні супереч¬ності, несло з собою свіжі теми й мотиви і цим рішуче ламало офіційні, казенні шаблони соціалістичного реалізму, виводило ук¬раїнську літературу на широкі горизонти світового мистецтва. І саме це покоління отримало назву «шістдесятники...»
«Шістдесятники» докорінно оновили арсенали поезії, вироби¬ли нові підходи до творення образів, які будувалися на широкій асоціативності, сміливому введенні в мистецьку практику понять і категорій, пов'язаних із досягненнями науково-технічного про¬гресу — з розвитком космонавтики, атомної фізики, генетики, значною мірою деструктували застиглі уявлення про традиційні поетичні жанрові форми, збагатили образну мову.
Однією з істотних прикмет творчості молодих митців було орга¬нічне злиття народно-пісенного начала з інтелектуальним, філософсь¬ким, орієнтація на нові досягнення світової літератури, поетичне освоєння реалій науково-технічного прогресу, їхня творчість, гро¬мадська діяльність послужила детонатором пробудження національ¬ної самосвідомості народу, значним чинником розквіту (хоч і недов¬гого) українського мистецтва.З другої половини шістдесятих років у житті країни відбулися зміни. З усунення від влади Хрущова розпочався мертвотний пе¬ріод застою, переслідування всіх інакомислячих, начеплення на них ярликів «націоналістів», «дисидентів», арешти, заслання, гулагівські табори.
Кращі представники інтелігенції на чолі з Л. Танюком утворили клуб творчої молоді, до якого входили художники Алла Горська та Панас Заливаха, літературознавці й письменники І. Дзюба, М. Ко¬цюбинська, І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Чорновіл. Вони протес¬тували проти арештів та цькувань національної інтелігенції, проти переслідувань за прогресивні переконання і перші ж зазнали жор¬стоких репресій.
Безкомпромісний і запальний", нетерпимий до будь-якої не¬правди, Стус особливо боляче сприймав спроби тоталітарного режиму витравити останні рештки духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, знищити саму українську мову. Йому було важко ужитися в задушливій атмосфері, що панувала в Інституті літератури АН України, директором якого був М. Шамота, прозваний «чорним академіком». Талановитого поета, що мав загострене почуття справедливості, відрізнявся правдолюб¬ством, здатністю відчувати чужий біль сильніше, ніж власний, М. Шамота у вересні 1965 р. виключив з аспірантури. У його наказі значилося, що Стус звільнений «за систематичне пору-:• шення норм поведінки аспірантів і працівників наукового зак¬ладу». Але справжньою причиною покарання став випадок,, що трапився в кінотеатрі «Україна» на прем'єрі кінофільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Після перегляду картини і ~ виступу Івана Дзюби про те, що в Україні проходять арешти прогресивної інтелігенції, Василь Стус звернувся до глядачів і запропонував вставанням висловити протест проти незаконних дій уряду та КДБ.
І почалися поетові поневіряння. На роботу його не брали, деякий час довелося працювати навіть кочегаром. Друкувати, звісно, пере¬стали. Рукопис першої збірки віршів «Круговерть» дістав негатив¬ну рецензію у видавництві «Молодь», і книга не побачила світ. Особ¬ливо болісно пережив Василь Стус те, що й другий рукопис — «Зимові дерева», який 5 років «залежував місце» у видавництві «Радянський письменник» і навіть був схвалений до друкуг теж зазнав долі «Круговерті». І тільки в 1970 році збірка «Зимові дере¬ва» вийшла з друку і то за кордоном (у Брюсселі). Це була перша ^опублікована_книжка поета.
«Про поетів прийнято говорити на підставі публікацій. У цьому полягала партійна мудрість — «пропустити» чи «не пропустити» якогось автора в літературу. Пропустити — означало надрукувати книжку. Недруковані, так само як непрописані, були на пташиних правах. Потім слідчі називали їх «іменуючий себе літератором»,-^-пояснював Євген Сверстюк.
З 1966 по 1972 рік Василь Семенович Стус працював на посаді старшого інженера в системі Міністерства промисловості будмате¬ріалів УРСР.
Василь Стус продовжував багато писати -І- активно виступав про¬ти свавілля і беззаконь брежнєвської системи, захищав права лю¬дини. Над труною трагічно загиблої художниці Алли Горської він відкрито звинуватив у вбивстві своєї соратниці існуючу владу. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, та не прагнув «сховатися од долі». Як згадує письменник Ю. Покальчук, у роз¬мові з ним Василь, сказав одного разу: «Я просто інакше не можу! І жити не можу .спокійно і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою долю, але я почуваю, що мушу її пережи¬ти саме ось так».