280 річниці з дня народження Григорія Сковороди

А тим часом у тій самій Франції відкрито переслідувалися найкращі уми і таланти. Вольтера, який двічі побував у Бастилії, вислано за межі держави, перші томи “Енциклопедії” заборонені королівським декретом. Руссо вигнаний з Франції, його твори публічно спалено. Книга Гольвеція “Про розум” спалена рукою ката. Твори натуралістам Бюффона й історика Маблі забороненою. Мемуари Бомарше спалено, “Філософські думки”, Дідро спалено рукою ката.

Європа знекровлювалася у Семилітній війні, Фрідріх Пруський і Катерина Друга шматували Польщу. У Росії остаточно закріпачено селян України. Зруйновано Запорізьку Січ. Провінціальна німецька принцеса ставши російською імператрицею намагалася в усьому перевершити Петра Першого. Перед усім світом виставляла своє благодійництво і просвітництво, загравала з західними філософами, водночас посилаючи полки для кривавої розправи з Пугачовим, підписуючи указ про арешт Радищева й спалення його книги “Путишествие из Петербурга в Москву”.В часи, коли Пруський фельдфебель учив розуму Європу, коли у “вільній” Америці процвітала відкрита торгівля рабами – неграми, а в Росії продавали разом з кіньми і каретами кріпаків, коли невіглаством панувало у верхніх шарах суспільства і високо піднімало голову біля східців тронів, коли, за висловом Герцина, “все дуло прибите до землі, сама лиш офіційна підлість гучно промовляла”, “замість науки викладали теорію рабства”, в такі часи література була останнім втечищем свободи, в такі часи незмога було заглиблюватися в філософію і водночас не ворогувати з дійсністю в усіх її проявах, починаючи з лицемірства влади.

Сковорода мовби перегукувався в своїх творах з найкращими умами того часу. І в його художніх і філософських творах найголовніша думка найбільша пристрасть, найпалкіше бажання – пізнати самого себе, віднайти в собі людину, краще в її природі й властивостях. Де ж шукати цю людину? На це в Сковороди була тільки одна відповідь. У двадцять четвертій пісні своєї поетичної збірки “Сад божественних пісень” він недвозначно заявляє: “А ми жребій з голяками”. Стали вже афористичними словами Радищева з його безмежного “Путишествия”: “Я взглянув окрест меня душа моя страданиями человечества уявлено стояла”.

Сімнадцята пісня Сковороди “Саду” починається так:

Видя жития сего я горе,

Кипящее как Черное море,

Выхрем скорбий, напастий, бед,

Заслаб, ужаснулся, поблід.

О горе сущим в нем.

Такі аналогії корисні навіть тепер , через понад двісті років з цасу написання з цих речей.

Не знати, як склалася б доля Сковороди, колиб його твори булиб віддруковані за життя. Легко здогадатися, що й про українського вільнодумця “воспоследствувало” б “височайшие повеления”, так само як щодо Радищева, і може б, не долічилися ми багатьох найсміливіших ночей нашого мислителя. Хоча стверджувати, що все збереглося, теж навряд чи хто наважиться, бо Сковорода свої твори переписував власноручно і посилав у вигляді листів знайомим і друзям, не завжди полишаючи собі копії.

Його зберегла пам’ять народна, поезії Сковороди розходилися поміж людьми, його пісні співалися кобзарями і лірниками на велелюдних шляхах, Котляревський вставляє, трохи переробивши, в свою “Наталку Полтавку” пісню Сковороди “Всякому городу нрав и права”, малий Шевченко списує поезії Сковороди не з антологічних видань, а з учт народних –

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя – дяка,

Гарненько вкраду п’ятака,