280 річниці з дня народження Григорія Сковороди
І знов не столиці, не кар’єра, не високі посади, а скромне місце викладача піїтики в Переяславськім колегіумі. Викладати чуже Сковорода не міг. Кінчилося накопичення знань, настав час віддати ці знання людям. Він пише підручник поетики новим ладом, а не по давньому звичаю “Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной”. На домагання переяславського єпископа Івана Козловича відмовитися від проповідування нового способу віршування, Сковорода відповів: “Інша річ архіпастирська патериця, а інша – чабанська сопілка”. Не маючи наміру поступатися своїми поглядами Сковорода полишає колегіум.Восени 1751 році Сковорода робить останню спробу закінчити Академію і відновлює навчання в останньому, богословському класі. Але з весни 1753 року його запрошують наставником сина поміщика Степана Томари у селі Ковраї на Переяславщині. Сковорода навчав свого вихованця Василя Томару думати, а не повторювати з чужих вуст або книжок нісенітниці. Виведений з терпіння тупістю свого вихованця, Сковорода якось мав необережність сказати, що вихованець “думає так, як свиняча голова”, за що був негайно вигнаний з Ковраїв. Скориставшись з нагоди, Сковорода побував у Москві, зупинився у Троїцько-Сергіївській Лаврі недалеко від Москви. Намісником у Лаврі був вихованець Київської Академії Килило Мшевецький. Його захопили освіченість і розум Григорія Сковороди, і він просив його залишитись у Лаврі викладачем монастирського училища. Сковороді пропонували місце, гроші, славу, але він затужив за батьківщиною, за її степами і садами. А тим часом Степан Томара став думати, як повернути рідкісного вчителя, і, простеживши, коли Сковорода повертався на Україну, сплячого краде його й привозить у свій маєток. Поміщик вибачився і ледве умовив Сковороду залишитися. Ще понад три роки праці віддав він своєму вихованцю – Василеві Томарі, аж доки тому настав час ідти до офіційної школи.
Період 1753-1758 рр. – окрема сторінка життя Сковороди. Весь вільний час любив він проводити в полях і гаях. На сон залишав не більше чотирьох годин, а с першими променями сонця був на ногах, надівав свій простий одяг, брав сопілку, торбу з книгами, до рук ціпок і йшов, куди хотів. Був суворим вегетаріанцем: їв лише овочі, молоко, сир та й то лише раз на день по заході сонця. Але ніколи не втрачав доброго настрою, веселості і доброзичливості, за що його любили і завжди шукали товариства з ним.
Переяславські роки не минули безслідно, як для сковороди, так і для української літератури, поклавши початок одній з найцікавіших поетичних збірок у давній українській літературі.
“Сад божественних пісень” створювався протягом 1753-1758 рр. “Божественні” пісні не слід розуміти буквально, хоча Сковорода і вказує, що його “Сад” проріс, із зерен священного писання”. Збірка є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Так як і в житті Сковороди Переяславщина відклала свою яскраву сторінку, так і в історії Переяславського краю Сковорода проходить як світоч, геній, мандруючий філософ. Це мабуть дуже самобутній край, в якому сплелись стежинки видатних історичних і літературних подій. Тарас Шевченко народився через 20 років після смерті Григорія сковороди, а свій “Заповіт” він написав саме на Переяславщині. Багато цікавих сторінок Переяславської Ради, а скільки цікавого з підвалин Київської Русі, скіфського періоду, що важко навіть думкою все облетіти.
У Переяславі – Хмельницькому створено унікальний історико-культурний заповідник, фундатором у своїй невтомній подвижницький праці якого є Михайло Михайлович Сікорський. У цьому музеї-заповіднику є і сторінка життя та перебування в переяславському краї такої видатної людини як Григорій Савич Сковорода. Почалося все з підготовки до святкування 250 річниці з дня народження.
Увіковічити пам’ять Сковороди – давня мрія Михайла Івановича. Ще з дитинства запало йому в серце оповіді про дивного старця, а чув він це, коли ще в дитячому будинку частенько з дітьми ходили в Чигирин, то на базар, то на Кам’яну гору. Старець ходив між людей, навчав їх розуму і не мав с того ніякої користі. З великою цікавістю слухали хлопчаки розповіді старих лірників-кобзарів про людину простого походження, що досягла вершин науки, володіла даром передбачення і все життя провела в мандрах, нічого не маючи крім свитки, торби з окрайцем хліба, сопілки та своїх мудрих пісень.
І ось, доля привела Сік орського на Переяславщину, де він мав змогу ознайомитися ближче з відомим колегіумом і влаштувати невеличкій музей. Інакше не можна було. Тут ходила славетна Людина. Жила тут, творила пісні і славу лишила тут помітну. У колишньому колегіумі був монастир, потім механічні майстерні. Починати довелося з нуля. Зпочатку перенести механічні майстерні, реставрувати приміщення і займатися пошуковою роботою.
З майна колишнього колегіуму знайшли класну дошку, частину книг, деякі речі, меблі, книги сковородинівського часу, сковородинівській секретер.