280 річниці з дня народження Григорія Сковороди
Ум всеосяжний і бунтівний.
Благословенні ви, сліди,
Не змити вічності дощами,
Мандрівника Сковороди...
Максим Рильський
Історія щоразу ставить перед людиною проблему переборення часу з його вічною тривалістю. Одні пристосовуються до часів, у яких живуть, і щезають так само безслідно, як і з’являються, інші намагаються змінити час, перебороти, вирватися з його невблаганності, – таким судилося безсмертя, вони випереджають свої епохи, вони належать прийдешнім поколінням, їм судилося вічність.
Так з глибин тисячоліть подають нам голоси безіменні будівники Єгипетських пірамід, приходять до нас з античного світу Сократ і Платон, здіймаються над жорстокістю рабовласницького Риму лицарі свободи Спартак і Катиліна, пробиваються крізь товщі віків титанічні постаті.
Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Шекспіра.
З–поміж великих імен, якими пишається український народ поряд, з Шевченком і франком, називаємо ім’я Григорія Сковороди, першого нашого ума, великого просвітителя. Філософ і поет, оригінальний і незалежний мислитель, бунтар думкою і самим способом свого життя, ось уже 280 літ височить він над нашою землею, мов творіння зодчих Київської Русі, піднімається, мов сплески народної душі у вільнолюбній козаччині й невпокореності гайдамаччини, промовляє за душевністю своєї поетичної сопілки, мов сумовито-задумливе звучання народної пісні.
Цікавий факт з історії початку XX століття.
У буреломі жовтневого перевороту дуже багато суперечливих сторінок, але, коли в 1918 році було підписано декрет про становлення пам’ятників видатним вченим філософам, письменникам, то поряд з іменами Радищева, Ломоносова, поставлено було ім’я Григорія Сковороди. Письменник В.Бонч–Бруєвич, який підготував до видання філософські твори Сковороди, в своїх спогадах наводить такі слова В.І. Леніна: “Коли настане час ставити пам’ятник Сковороди, то Ви повинні виступити і з’ясувати народові, що був Сковорода, яке значення він мав для всього людства.
Цікавий штрих видання підготовлених В.Бонч–Бруєвичем творів Сковороди було здійснено на кошти простого українського робітника машиніста Ф.Радзиковського, який давно задумувався над проблемами вічності, багато читав, шукав відповідей на питання життя ф діяльності людської. “Лицарі духу зникли, їх немає, а без них – не життя, а нудьга – говорив він В.Бонч–Бруєвичу. – Народ страждає й метається не маючи опори в істинних учителях, яким були б дорогі безмежні далі, питання вічності, а не слави й гордощів земних. Ось у нас на Украйні був такий лицар духу Григорій Савич Сковорода, але він повержений, його поховали й придавили столітнім гнітом. Його треба підняти, він повинен стати й піти.”.
Цей епізод промовистий вельми саме тим, що в ньому відбилося найхарактерніше для постаті Сковороди – філософа глибока народного, пов’язаного з життям народним і своїми думкам, і своєю поведінкою, і своїм способом життя.
У геніїв завжди прості біографії, або й зовсім немає того що прийнято вважати біографіями, тобто переліку якихось зовнішніх подій і випадків, які, власне, і не зачіпають суті людини. Однак, як зауважив ще Гете, “художник повинен мати походження, знати, звідки він узявся”.
Григорій Сковорода вийшов з самих глибин народу. Син простого малоземельного козака з містечка Чорнухи на Полтавщині, він, попри високу освіту, яку здобу, попри знайомства з сильними світу, до кінці дні не зрадив тим людям, з середовища яких вийшов, він залишався серед тих людей, увійшов у їхні думки, в їхні пісні і сподівання, і таким знаємо його й сьогодні, таким він лишиться у вічності...