Дмитро Павличко СОНЦЯ І ПРАВДИ СУРМАЧ

Дмитро Павличко СОНЦЯ І ПРАВДИ СУРМАЧ

1

Рубежі творчого життя Андрія Малишка на подив точно збігаються з межами центрального сорокаріччя XX століття (1930-1970 pp.). Ідейні, в суті своїй життєстверджуючі й основоположні начала Малишкової поезії лежать в історичних акціях і звершеннях того сорокаріччя. Вони — насам¬перед в твердженні радянського ладу на нашій землі, в мирній, а потім і воєнній перемозі соціалізму, в ясній скерованості нашого народу на спільне з іншими радянськими націями осягнення комуністичної мети.

[...] Творчий шлях Малишка має свої етапи. 1930-1936 pp. — учнівство й становлення, 1936-1941 pp. — зростання й вияв головних якостей таланту. Вже на цьому, другому етапі Малишко показався майстром ліричних мініа¬тюр, віршів-пісень, сюжетних класичних балад, широких ліро-епічних поло¬тен, явив титанічну енергію і невгасний громадянський пал. 1941-1946 pp. — найвищі творчі досягнення Малишка, базовані на збігу воєнного лихоліття з роками розквіту його фізичного і поетичного здоров'я. Твори цього періоду мають значення художніх документів часу, з яких постає образ нескореної фашистськими поневолювачами України. В них обезсмертилась духовна велич всього радянського народу. 1946- 1958 рр.— тематичне збагачення, перехід до героїки трудових буднів, викриття капіталістичного «раю». Але і певне сповільнення в пошуках новизни, і навіть переспівування мотивів з попередніх своїх книжок. 1958-1970 pp.— новий зліт, патріотична і грома¬дянська лірика з підсумково-філософськими творами в центрі.

Одначе цей поділ дуже умовний, бо всю творчість Малишка об'єднують певні ідейно-тематичні кола, по яких він повторно «ходить» у кожному окремому періоді, певні улюблені образи, до яких систематично повертається. Тому в життєписі поета, в аналізі окремих творів, жанрів, наскрізних образів і мотивів шукати будемо моментів узагальнюючих, щоб накреслити синтезований образ Малишкової творчості, її засновки, провід¬ні ідеї і мистецькі достоїнства.

Феномен Малишка буде розгадуватися ще не раз у майбутньому, бо він — рідкісне явище. Безсумнівним, одначе, є те, що найкращі твори поета входять до золотого реєстру духовних цінностей, придбаних українським народом упродовж своєї пореволіоційної історії.

2

[...] Про Малишка поки що не написано ґрунтовних біографічних на¬рисів, але є в нас його поезія — його біографія. її написав сам поет, і все-таки вона біографія, а не автобіографія, бо Малишкові був чужий суто ав¬тобіографічний тон. Недаремно він у поезії «Учитель», ще в другій своїй книжці, кинув їдкий афоризм, який початкуючим поетам варто прибити над робочим столом:

Бо часто, хто в піснях не має вдачі, — Береться славить дні свої дитячі.

Якщо ж Малишко повертається у своє дитинство, то повертається не так до себе, як до своєї матері, до батька, до діда, до братів і сусідів, до вог¬ника рідної хати, який не згасав поетові ні в чорному бліндажі війни, ні в світанковому залі засідань Верховної Ради УРСР, ні в холодних вогнях за¬океанської подорожі, ні в сліпучому світлі його щоденної слави. Все, що робилося в його дитячій душі, Малишко відкриває сам. [...]

[...] Якщо пригадати мотиви з багатьох попередніх його збірок, стане ясно, що він постійно звітував своїми книжками перед своїм родом і всім народом, переливаючи давні болі в активну вірність новій меті. Не треба, здається, доводити, що почуття відповідальності перед стражденним мину¬лим українського народу, притаманне Малишкові, не обмежувало його світогляду, його зацікавлення сучасністю, не відтинало поета від будущини, а якраз навпаки — засвічувало йому дороговказний маяк на її обріях. Лю¬дина нічого не може змінити в минулому, але її невдоволення минулим бу¬дує майбутність. Те невдоволення, ясна річ, не може бути нігілістичним, якщо воно справді прагне будувати, а не знищувати. В Малишковому не¬вдоволенні минулим чуємо насамперед захист людяності, яка в усі часи поривалася до свободи, і ця його, так би мовити, загальнолюдська позиція була водночас класовою і творчо продуктивною, оскільки вона дає худож¬никові можливість відчути себе необхідною частиною не одного дня, а всієї історії свого народу. Отож колос Малишкової свідомості вистрілює з рідної землі і хилиться до рідної землі. Той колос пробринить у Жовтневих загра¬вах, наллється ленінським ідеалом світу, затужавіє ненавистю до гнобителів, дасть небачений урожай любові до людей. Талант Малишка — це любов, а любов завжди народжується з правди. Його ж любов до народу, до людей праці і до самої праці народжена з тієї правди, якій заглядав у вічі поет ще дитиною. То була правда тяжкої праці його батька, то була правда вічної журби і гризоти його матері. Він жив сам тією правдою, і вона була його повітрям і водою, а потім стала його чуттям і думками.Щоб окреслити характер Малишкового поетичного таланту, треба мати на увазі не лише соціальні умови, які його формували, але й приро¬джені, генетичні його прикмети. Одною з них є його спорідненість із іншими обдарованнями. Вони, підкоряючись талантові, накидають йому свої особ¬ливості. Нема сумніву, що музикальні здібності Малишка відкрили його душу для народної пісні. Він писав, що його «напували» з дитинства пісня¬ми, але головнішим було те, що його душа постійно і жадібно прагнула того трунку. Мелодії народних пісень розпрацьовували і насичували його пам'ять, відкладалися в його підсвідомості, щоб згодом на поклики натх¬нення підніматися звідтіля і втручатися в роботу його словотворчого мис¬лення. [...]