Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації
А В т о р а я доконала
Вдову-сиротину,
Кати, кати, людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися!..
Поетові вчуваються голос гетьмана Полуботка, якого цар Петро голодом замучив у тюрмі за те, що домагався повернен¬ня давніх вольностей, та спів пташат, що уявляють душі козаків, які погинули при висушуванні боліт під столицю Росії. Йдучи до царських палат, стрічається з земляками, що «так і ріжуть по-московському», і його серце стає кривавою раною. Вкінці ще раз оглядає царя, що після того як усі його покидають. Із ведмедя стає малим кошеням... і пробуджуєть¬ся. З цілого циклу політичних творів, які поет написав із приводу своїх подорожей по Україні в 1843 - 1844 рр., «Сон», безперечно, найбільш політичний твір, бо в ньому поет змалю¬вав державно-правне становище України в Російській імперії.
Безпощадну критику російського «темного царства» дав Шевченко також у поемі «Кавказ» (1845 р.), де торкається боротьби, яку Росія в 1843—1859 рр. вела з черкесами. Ця боротьба із свободолюбними мешканцями Кавказу була довга, затяжна й коштувала багато жертв. Поему присвятив Шев¬ченко Якову де Бальмену — зукраїнщеному французові, що також загинув у тій боротьбі. Розпочинається поема малюн¬ком Кавказьких гір, повитих хмарою, засіяних горем. Для поета ці гори є образом людського горя й людських змагань до свободи, Йому пригадується давній міф про Прометея, прикутого до цих гір. Щоднини розривав йому орел серце, але воно оживало знову. Так само, думає поет, ніхто не в силі скути людську душу й здавити людські змагання до свободи. Поет виступає проти катів і вірить у торжество правди («встане воля, встане правда»). Уся дальша частина поеми — це їдка критика московського уряду та всієї системи правлін¬ня, наповнена іронією й сарказмом. Поет ударяє на облуду, лицемірство урядових кіл і на ту культуру, що вміє тільки тюрми будувати, кайдани кувати й християнськими кличами хоче заслонити розбій, крадіж та пролиття братньої крові.Соціальних відносин в Україні торкнувся поет у поемі «Посланіє» (1845 р.), де висловив також гірке слово правди своїм землякам. Повний наголовок поеми є такий: «І мерт¬вим, і живим, і ненародженим землякам моїм, в Україні і не в Україні сущим, моє дружнєє посланіє». Основні думки, що їх висуває Шевченко в «Посланії»,— це протест проти кріпацтва, заклик до любові до рідного краю й народу та до братання всіх суспільних верств. Суспільність, каже поет, є зла. В житті народу він бачить недомагання. Народові загрожує катастро¬фа, якщо не заверне зі шляху, яким іде. Тому поет закликає земляків, щоб перестали «запрягати людей у тяжкі ярма, орати лихом та лихом засівати», бо настане суд, і тоді ріками потече кров у синє море. Бачачи, що розвиток освіти й культури не йде належним шляхом, Шевченко радить плекати своєрідну національну культуру, а не перещеплювати штучно й безкритично чужі кличі та чужі ідеї. У «Посланії» порушив, отже, Шевченко найважливіші питання суспільного та націо¬нального життя. Передусім треба, за думкою поета, усунути соціальну несправедливість («розкуйтеся»). Потім треба пле¬кати й розвивати любов до рідного краю й народу («полюбіте щирим серцем велику руїну»), бо «нема на світі України, немає другого Дніпра». Вкінці треба пізнати свою мову й свою історію, бо тільки на своїх основах можна побудувати націо¬нальну культуру («в своїй хаті своя правда, і сила, і воля»), і тільки така освіта веде до об'єднання народу. Лише коли земляки сповнять усі поетові бажання, коли «обіймуть най¬меншого брата», настануть для України кращі часи, «і світ ясний, невечірній тихенько засяє...» Внаслідок отих високих ідей та кличів «Посланіє» служило дороговказом на шляху національного відродження українського народу.
Свого ворожого ставлення до царату та до методів його правління не змінив поет, незважаючи на десятилітнє заслан¬ня, яке мало бути карою за його революційні думки та погляди. У «Неофітах» знову вдарив Шевченко всією силою свого поетичного слова по російському царатові. Поему напи¬сав у 1857 р. в Нижнім Новгороді, де мусив півроку затриматися й чекати на дальший дозвіл їхати в Петербург. Поема «Неофіти» є політичною алегорією. Поет бере тему з римської історії. Оповідає про переслідування християн за Нерона, одначе під Нероном розуміє всіх тиранів, що давлять усякі прояви вільної думки. Після пояснення генези поеми Шевчен¬ко звертається до Матері Божої та прохає її допомогти йому описати терпіння одної матері:
Благословенная в женах,
Святая, праведная Мати